Marianna Soronevych
Катерина Дяченко живе в Мілані вже восьмий рік. Доглядає недужих і літніх людей. Маючи українську медичну освіту й дванадцятирічний досвід роботи медсестрою в рідних Черкасах, Катя дуже швидко здобула авторитет серед італійців і ніколи не сидить без роботи. Спочатку працювала нелегально, потім легалізувалася, а зараз сподівається отримати італійське громадянство.
– Найважче було спочатку, – пригадує жінка. – Важко було знайти нормальних наймачів, а потім отримати робочу візу… Та що там розповідати – про це тут, в Італії, знає кожен. Тепер постійна проблема – з поїздками додому. Всі ці документи, кордони, підозрілі погляди прикордонників… Мрію запросити до себе в Італію батьків, але вони категорично відмовляються – кажуть, що оформляти таку кіпу паперів – це не для їхнього віку. Якби Україна була в Євроспілці – це вирішило б масу проблем для всіх заробітчан – і з робочими візами, і з легалізацією проживання в Італії, і з нормальним спілкуванням із сім’ями. А зараз, бачу, така перспектива щоразу стає віддаленішою. Про нашу, українську, владу в Європі в останні роки не заведено говорити й писати об’єктивно, з симпатією.
Розмова з Катериною, чесно кажучи, приватна, змусила мене замислитися над простим питанням: чому ми, українці демократичної Італії, іноді так вороже ставимося до законно обраної влади своєї, Української, держави? Так, в Україні живеться важко, і через це ми всі тут, але… Чи краще було в нашій рідній державі два, три, десять років тому? Тоді Україні всі дорікали відсутністю позитивних змін. Нинішня влада за ці зміни взялася – і їй нарікають тепер за реформи… Але ж ми всі добре знаємо, що без змін, без реформ, на яких наполягають міжнародні інституції, Україна ніколи не прокладе шлях до Європи.
Приєднання України до Європейської Спілки– це, звичайно, на сьогодні якщо не мрія, то віддалена мета. Але якщо нічого для цього не робити, воно так і залишиться метою. Україна має зробити все можливе, щоб якнайшвидше задовольняти критеріям для вступу до ЄС. Але й ми, українці Італії, не повинні сидіти склавши руки. Потрібна активізація громадського руху місцевих українців за вступ України до ЄС. Потрібне напрацювання конкретного плану дій для популяризації цієї позиції серед італійського істеблішменту і громадян. Конче потрібна координація дій з українською діаспорою в інших країнах Європи і Америки. І – найголовніше: всі ми маємо працювати над формуванням на Заході позитивного іміджу України.
Справа не тільки в тому, що вступ України до ЄС буди вигідний саме нам, українцям. Ми, живучи в Італії, в Європі, повинні перейматися в першу чергу інтересами країни проживання. Чи вигідним буде для неї входження України в європейську родину? Незважаючи на зрозуміле побоювання італійців, яке підігрівають, зокрема і в мєдвєдєвсько-путінській Росії, відповідь буде в цілому позитивна. Крім зрозумілого плюсу – поповнення сільськогосподарських ресурсів Євросопілки в час, коли у світі постала проблема браку й подорожчання продуктів, крім геополітичних переваг (розширення на схід), Європа мала б від України й ще чимало важливих здобутків. Серед них – й вирішення проблеми з нелегальним перебуванням на території європейських країн, зокрема й Італії, українських громадян. А де легальність, там порядок і контроль, там і кращі можливості боротьби з криміналітетом, і легальне працевлаштування з платою податків.
Входження України до ЄС й вирішення у такий спосіб питання легалізації перебування українців у Італії ні в якому разі не призведе до радикального збільшення числа українських іммігрантів. Численні соціологічні дослідження підтверджують: практично усі, хто мав намір виїхати з України в Італію, уже це зробили. Тепер треба відкрити шлях у Європу не окремим українцям, а цілій державі Україна.
