Marianna Soronevych
Здається, що це було вчора. Був тихий липневий день, легенький вітерець нагнав дощу Я збирала сумки і не знала куди їду, до кого попаду. Перший рік було дуже тяжко. Не знала мови, їхнього менталітету, традицій. Виснажувала туга за рідною домівкою. Впоратися з тугою мені допомогла італійська родина. Працювала в сім’ї, доглядала стареньких італійок. Я прижилася, вони гарно ставилися до мене. Принижувати себе не дозволяла. Коли мені було важко – співала церковні та українські пісні. Вони слухали мій спів і говорили, що мені потрібно записатися на ТБ. Швидко летіли дні, місяці і роки. Незчулася, як я вже восьмий рік в Італії.
Свій п’ятдесятирічний ювілей зустрічала в Італії. А я думала, що буду справляти вдома. Закличу своїх дітей, онуків, родину. Покличу однокласників, першу вчительку. Їх так мало залишилося . Пам’ятаю всіх поіменно. Колись ми будували з чоловіком хату, так хотіли щоб до нас приходили в гості друзі. Та в розлуці , у свої 51 я овдовіла.
Гірко печуть роздуми мою душу. Роздумую над усім, аналізую. Зробила підсумок свого прожитого життя. Хочу зрозуміти, де я помилилася. Чому з такою освітою та досвідом керівної роботи, я опинилася в чужій державі і в чужій хаті? Я закінчила училище та інститут культури, маю багатий досвід роботи… Та не нарікаю. У роки скрути в Україні, не розгубилася, знайшла можливість допомогти дітям і родині. Часто згадую слова Ліни Костенко з поезії «Доля»:» Я вибрала долю собі сама і що зі мною не станеться у мене більш претензій нема до долі моєї обраниці».
Народилася я у вересні, тоді як народився перший Президент України М. Грушевський. Я ціную цей день. Кожного року справляю своє день народження з молитвою і прошу Бога, щоб дарував мені ще життя потішитися онуками і дітьми. І все кажу: «Почекай ще, осене, почекай, не морозь мені першими приморозками волосся, принеси мені багато мрій і сподівань і великий букет осінніх квітів.. Моя душа добра і прагне чогось високо і прекрасного». Гуртую наших жінок, тримаю дух енергійності і бадьорості.
Життя іде, прокрадається старість.. Дякую Богу за все. З молитвою я виросла. Пам’ятаю і повторюю давні молитви. Відмовляю таємницю щастя. Молюся до Святого Тадея ,він мені дуже допоміг у житті, до Миколи Чернецького, до всіх святих нашої української церкви. Встаю зранку і прошу: «Господи благослови мені цю сьогоднішню роботу і всім нашим жінкам, що працюють так як я….». Прошу в Бога сили повернутися, бо там я чужа і вже вдома відчуваю що не своя. Усі найкращі мої роки втрачені в Італії…
Мирослава ІВАНЮК
Гроссето (провінція Тоскана) – Івано-Франківськ
http://palomnyk.at.ua
