Marianna Soronevych
Подорослішавши, Марія вперше побачила Італію. Зовсім іншу і не таку далеку, як у снах та згадувала Україну, куди з вирію поверталися лелеки.
Великий рудий пес дихав в обличчя спекою тисячі сонць. Від його гарячого дихання в Марії на душі було літо, радість і спокій. Вона бігала за Рудим, намагаючись залізти йому на спину. Така гра подобалася псові, і він утікав від дівчинки, тихенько посміюючись. Усе, що вдавалося Марії, — зловити Рудого за хвіст, ніби літо, що непомітно втікає в осінь. Урешті-решт вона зупинялася, важко дихаючи, коли Рудого кликали їсти.
Чомусь завжди думаєш, що в країнах, про які мрієш, вічне літо.
В дитинстві Марії снилася Італія, яка, як їй видавалося, десь далеко-далеко. Тихі води Венеції, шепіт молитов Собору Святого Петра і навіть злодюжки нічного Неаполя. Але не варто хвилюватися — все, що вони можуть у тебе вкрасти, — дірки в кишенях. Зовсім не хотілося прокидатися і струшувати залишки снів із повік…
Читайте також: “Сильніше від страху” – фільм Марії Гайдай
Марія пам’ятає день, коли пoмeр дідусь. Великий Ведмідь, котрий знав безліч цікавих казок. Пам’ятає людей біля тpyни — було чутно, як бuлися їхні серця і пересипалися піщинки в годиннику. Гавкіт Рудого, коли діда виносили з дому. Самотнього лелеку на комині їхньої хати. «Мамо, то дідо?», — питала Марія, спостерігаючи, як лелека здійнявся в небо, і щовесни чекаючи з вирію цих птахів.
У серці з’явилася тpивога, мрії розійшлися з реальністю. Так Марія зрозуміла, що подорослішала. Дорослою вона вперше побачила Італію. Зовсім іншу і не таку далеку, як у снах. «Si, Signora», — повторювала Марія, прибираючи в будинку вельможної пані.
Ввечері зачинялася у своїй маленькій кімнатці. Занурювала руки в темряву, немов у в’язку оливу, аби до ранку їх не відмити. Чула, як боязко, наче злодій, у двері стукає самотність. Відчиняла, сторожко озираючись, ніби впускала коханця.
Як сходило сонце, Марія сідала перед дзеркалом, бо зранку жінка розчісує довге волосся гострим, як ніж гребінцем, усе, що в житті не збулося, домальовує на лиці олівцем. Згадувала Україну, куди з вирію поверталися лелеки…
Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Ми хотіли б залишатися із вами у контакті. Запрошуємо приєднатися до групи у Facebook Українська газета – видання для українців в Італії
