Місто криці й руди, що на степовім українськім правобережжі, з одного маху вражає своєю бридотою. Решту візерунків на його ще попереднім ґаздою й комуністами подовбаній мордяці доялозив обраний кілька років тому біло-блакитний мер – товариш Вілкул. Утім, не самотужки, а з уласним нащадком, теперішнім рвучким губернатором Дніпропетровщини.
Саме останньому й замандюрилося зробити з Кривого Рогу Європу.
«Місто без околиць!», «Кривий Ріг без сміття!», «Реконструкція проспекту Південний!» тощо – наввипередки розривали собі місце – що з’єднує спину з ногами – тамтешні лизо-медіа, а саме: «Пульс реґіонів», «Червоний гірник»1 та ін. Пройдисвітка-повія «Рудана», місцева телевізія, часто-густо клалася під дядьок, поплічників мера й губернатора, торочачи їхніми ротами про виконану «роботу».
До уваги випис (уже без лексично-граматичного ґанджу): «Кривий Ріг перетворюється на сучасне промислове місто з розвиненою інфраструктурою й комфортними умовами життя. За підтримки обласної влади минулого року було здійснено вагому роботу з розчищення русла ріки Стара Саксагань, закінчено 1-у чергу реконструкції проспекту Південний, утілено відбудову вул. Мусорґського. Яскравим символом Кривого Рогу став найбільший на Україні та один із найбільших у світі квітковий годинник…». Чи: «Кривий Ріг отримав ще одну європейську вулицю. Це вкотре підтверджує імідж Кривого Рогу як індустріального, сучасного європейського міста, що динамічно розвивається», – наголосив Олександр Вілкул»2.
Роздивімося ж «реконструкцію» пильніше!
Ніби відновленна вул. М. П. Мусорґського. Напис на плякаті мовою сусідньої східної
держави, що закликає з упевненістю крокувати в майбуття, сер. березеня 2012 р.
Такого разючого європейського перевтілення зазнає кожен кут міста, називаного на честь козака Ріг, коли того торкаються куці руці мішкуватих родичів-реґіоналів.
Або ж:
Місце: там само, протилежний бік.
Особливо тужлива доля спіткала поодиноке для промислових міст архітектурне явище епохи квітучого соціялізму – класицистичний палац культури з неабияк розгалуженою ліпниною. Його теж палко «відновили».
Буцімто відреставрований палац культури Першотравневий, м. Кривий Ріг, Тернівський р-н.
Родичі-реґіонали на кожну ними виконану «роботу» – як послід – тулять своє красномовне прізвище – Вілкул: на дитячі (спорт) майданчики, гранітні фонтани, конче потрібні запльовано-занюханому місту козацької слави гігантські квіткові годинники… Вони затіюють помпезні відкриття останніх, аби небачено-нечуваними пишнотами приголомшити втомлених сіромах-трударів індустріяльного міста.
А те тим часом тягне своє звикле мізерне животіння: сухі дерева убивають бабць, каналізація реґулярно витребенькує нутрощами, смердюче повітря й гори сміття – особливо на околицях! – окошаються малим і дорослим містянам хворобами й вірусами, голодних школярів раз у раз заливає дощова вода…
Якщо родичі-реґіонали не переплутали Європу з іншим місцем, то або є ні до чого нестелепними, або безбожними брехунами. А на брехунів, як відомо, – чекає смачний козацький кіл, виламаний із негустої лісосмуги степового українського правобережжя.
А. Головко; Баварія (Німеччина)
___________________
1 «Червоний Гірник», як він про себе каже на першій сторінці кожного видання, є однією з найдавніших друк. медіа України й виходить із 7.12.1924 р.
2 Товариш Вілкул-син балакає неграмотною російською мовою й не міг усно збудувати таке складне й розгалужене українське речення.