Чоловік-італієць сказав Мар’яні: «Ти — медик, їдь і захищай свою Україну!»

На фронті загинула військовий медик з Івано-Франківщини Мар’яна Тряско, яка 14 років жила в Італії

На фронті загинула 37-річна медична сестра Мар’яна Тряско (позивний — Квітка), родом з Івано-Франківщини. Останні 14 років жінка жила і працювала в Італії. Там вийшла заміж, народила двох дітей. Та коли почалася війна, не роздумуючи пішла захищати Україну! Побачила у новинах, що на фронті бракує медиків…

Її історію розповіла газета “Високий замок”.

Поховали українку в її рідному селі Тростянці (Калуського району). Вздовж дороги Мар’яну зустрічали люди, стоячи на колінах…

«Мала відчуття боргу перед Україною»

Громадська діячка, волонтерка Роксолана Хмара розповіла на своїй сторінці у Фейсбуці про Мар’яну-Квітку, її патріотичну родину.

— Ми не були знайомі з Квіткою, — роз­повіла журналістці «ВЗ» Роксолана Хма­ра. — Але коли побачила про неї інфор­мацію, мене вразила її життєва історія. Чоловік — італієць, двоє неповнолітніх дітей. Незважаючи на це, покинула ро­дину, дім і поїхала захищати Україну. Я подумала: треба, аби про неї більше лю­дей дізналося. Мені багато про Мар’яну розповіла її добра знайома — пані Наталя, яка живе в Італії. Колись пані Наталя з Мар’яною працювала у Долинській лікар­ні. В Італії вони жили в різних містах, але спілкувалися. Востаннє переписувалися у червні, коли вона їхала з побратимами з Донецької області до Запорізької…

— Мар’яна могла і не йти на фронт, а стати, наприклад, волонтеркою…

— У церкві, в Тростянці, в якій Мар’яну відспівували, колись правив батько Сте­пана Бандери — Андрій. А Мар’янин праді­дусь під час Другої світової війни організу­вав біля своєї хати шпиталь для воїнів УПА. Було навіть так, що вони переховували і самого Степана Бандеру. Коли про це ді­зналися «совіти», прийшли і спалили хату. Вбили на подвір’ї Мар’яниного прадідуся. І ця історія передавалася у них з роду в рід. Це була патріотична родина.

Мар’яна 14 років жила в Іта­лії, і, як розповідала мені Наталя, мала відчуття боргу перед Укра­їною. У 2014 році, коли почалася війна, її діти були ще маленьки­ми, то вона не могла їх покинути. А коли діти підросли, не мала ані хвилини сумніву, що поїде в Укра­їну. Єдине, що її стримувало, — це чоловік. Думала: як йому це ска­зати? Але вона настільки страж­дала, і так цікавилася кожною но­виною з України, так переживала, плакала, що чоловік все сам по­бачив… Одного разу прийшов і каже: «Мар’яно, все одно тобі життя в Італії не буде. Ти — медик. Твоя держава тебе потребує. Їдь — і захищай свою Україну». У мене аж мороз по шкірі пройшов від цих слів… Бо італійці своєрідні. В Італії багато дезінформації про Україну. А він, видно, мав правдиву інфор­мацію, розумів, з якою родиною пов’язав себе. Знаю, що на похо­роні не було її дітей…

— Мені розповідала волон­терка, що Мар’яна дорогою до лікарні жартувала… Про це під час похорону розповідали її побратими. Чи можна було її вря­тувати?

— Коли отримала поранен­ня, її завезли у Запорізьку лікар­ню, і там вона померла. Подро­биць не знаю. Очевидно, оскільки вона там була одна медик, не було кому надати їй першу медичну до­помогу. А що жартувала, це харак­терно для неї. Мені розповідали, що вона по життю завжди жарту­вала. І яка би біда не була, вміла перевести на гумор. У всьому зна­ходила позитив…

Волонтерка Оксана Слив­чук познайомилася з Квіткою, коли привезла на фронт військо­вим гуманітарну допомогу. Чо­ловік пані Оксани — Тарас Слив­чук — військовий. Саме до нього Мар’яна звернулась, аби допоміг їй потрапити до військової медич­ної служби. Зателефонувала до нього з Італії.

— Ми приїхали на фронт як во­лонтери. Привезли багато про­дуктів, — розповідає пані Оксана. — Рідні передали передачу Мар’яні. Вони їй часто і багато чого пере­давали.

Мар’яна — дуже світла люди­на була. Багато усміхалася. Каза­ла нам: «Чого такі перелякані?». Показувала, в яких умовах живуть військові. «Тут бідні живуть, — жар­тувала. — У них дах односкатний (з целофану). У кого чотирьохскат­ний — багачі». А потім каже: «Єди­не, про що переживаю, щоб мене не поранили, а щоб я загинула на місці».

— Я служив з Мар’яною в од­ному батальйоні, але в різних під­розділах, — розповів журналістці «ВЗ» військовослужбовець Та­рас Сливчук, який був знайомий з Квіткою ще до війни. — Знаю, був приліт (Мар’яна Тряско загинула в районі Гуляйполя, що у Запорізь­кій області. — Авт.). Подробиць вам ніхто не розповість, бо це вій­ськова таємниця. Мар’яна дуже хотіла служити. Її не лякало, що військові можуть у будь-який час поїхати у гарячі точки. Вона каза­ла: «Я їду на війну захищати Укра­їну, а не щоб галочку поставити, що я там була…».

У Мар’яни дві рідні сестри і брат. Вона — наймолодша. Батьки розлучилися. Батько помер дав­но. Мама багато років працюва­ла в Італії. Мар’яна до неї поїхала. Сестри Мар’яни живуть в Італії, брат — в Україні. Я поспілкувалася з братом, паном Олегом.

— Коли мама поїхала до Італії на заробітки, Мар’яну залишила на тітку та вуйка, — розповів пан Олег. — У них своїх дітей не було. Вихо­вували її у патріотичному дусі.

До нашої розмови долучається пані Люба, дружина пана Оле­га. Вона спілкувалась з лікарями, які рятували Мар’яну, тож розпи­тую її про деталі.

— Лікар казав, що у Мар’яни був сильний забій грудної клітки, пошкоджені легені, — каже пані Люба. — В одній легені був оско­лок. Серце працювало на 50%. Була внутрішня кровотеча. Стан був важкий, коли її привезли. В Запоріжжя її привезли з Доне­цької області. Коли лікар ходив до неї на огляд в реанімацію, ска­зав, що шанси є. Операції їй од­разу не робили, бо був важкий стан. Операцію планували про­вести пізніше. Лікар розповів, що вона відкрила ліве око, реа­гувала на те, що вони до неї го­ворили. Потиснула руку. І пору­хала ногою. На голові у неї була рана, їй наклали шви. У неї був підвищений цукор, їй вводили ін­сулін. Дуже стрибав тиск. Була на штучному диханні. Її ввели в легку кому. Один з лікарів тієї лі­карні – родом з наших країв. Ка­зав, що його дружина зварить Мар’яні їсти. Вони її погодують через трубочку… А ввечері лікар подзвонив і каже: «Мар’яна по­мерла. Зупинка серця».

— Розкажіть про Мар’янину родину.

— У неї двоє дітей. Хлопчик — Едуард, 14 років. Дівчинка — Ро­берта, 10 років. Її чоловік — полі­цейський. Мар’яна працювала медсестрою в Італії (раніше займалася прибиранням). Коли поча­лася війна, її чоловік-італієць по­дзвонив мамі і каже: «Мар’яна йде на війну!».

У мами стався інфаркт два тиж­ні тому. Останнім часом жила в Україні. Час від часу їздила до до­ньок в Італію. Від початку війни до Італії не їздила. Все думала, що Мар’яна приїде, чекала на неї… А потім поїхала до Італії, аби тріш­ки змінити обстановку. І там у неї стався інфаркт.

У Тростянці Мар’яна побу­дувала хату. Коли їхала з Украї­ни до Італії, плакала і казала: «Так не хочу з України їхати». Діти теж плакали, коли їхали.

Мар’яна дуже любила білий ко­лір. У неї все в хаті біле, машина біла. Сама в світлому любила хо­дити…