Marianna Soronevych
29 січня, під час недільного богослужіння для українців, що проживають у Тревізо відзначили подію, вписану в історію України, як Бій під Крутами. Саме цього дня, 94 роки тому, на залізничній станції під селищем Крути, та поблизу села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 5 годин тривав бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.
До цього свята приготувалися місцеві активісти. А музичну композицію залюбки подивилися чисельні земляки. Невеликий зал в Ascolto, який люб’язно надає для потреб української спільноти ACLI Тревізо, ледве вміщував бажаючих.
Роль ведучого на себе взяв пан Ігор Лектій, прикарпатський художник з Бережан. Він торкнувся болючих моментів української минувшини, окроплених кров’ю патріотів, борців за Волю і Незалежність. Його розповідь не стороннього споглядача, а прямого учасника подій. Адже в його родині українська історія пролягла глибокою і важкою борозною. Маму і брата при радянській владі вивезли у Сибір. Мамин рідний брат, боєць УПА, 25 років відсидів у в’язниці. А інший мамин брат загинув у партизанах.
Музичним обрамленням Сніжана Палюга, музичний керівник камерного хору, обрала українські патріотичні пісні та пісні Січового стрілецтва. Зізналася, що ідея відзначити цю світлу дату виникла незадовго. Так що для підготовки часу було обмаль. Але Любов Волохач, Галина Сех, Мирослава Кулик, Марія Дутко, Катерина Монька, Надія Мальчевська та подружжя Ігор Лектій та Ільковська Ольга, Ірина та Анатолій Кубішини з таким ентузіазмом відвідували репетиції, що гучні оплески вдячних глядачів стали справжньою оцінкою зрілості і таланту творчого колективу.
«Україно мила,
Чую я твій спів
в голосах вітрів.
Жовто-золотиста нива
і небес блакить
В серці моїм»,
– співучим рефреном завершив натхненник свята духовний пастир тревіджанського українства отець Олексій Саранчук, священик УГКЦ. У завершальному зверненні він наголосив, що ці сумні, але величні дати повинні спонукати до нового переосмислення нашої історії. Вести до консолідації, а не до конфронтації. І досвід закордонних українців, акумульований на чужині, повинен позитивно сприяти розвитку нової України. Простити помилки, позбутися образ. І з любов’ю у серці своєму відкривати нові сторінки нашої славної України.
Олена КАНАРЧИК
Пам’яті тридцяти»
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина, 1918 рік
