Marianna Soronevych
Оксана Абраменко – молода українська художниця, що використовує особливу техніку: створення 3-D картин на міді та художній розпис по металу. Основна її професія– косметолог, а малює дівчина у вільний від роботи та виховання двох дітей час.
Під час подій на Майдані Оксана Абраменко брала активну участь у організацій маніфестації в Римі та неапольського Майдану.
В ексклюзивному інтерв’ю «Українській газеті» мисткиня розповіла про свою творчість та про те, як українська громада переживала події в Києві та як долучалась до них.
– Оксано, розкажіть, як відбулось Ваше знайомство з такою особливою технікою і чому вирішили зупинитись на ній?
– Кілька років тому я завітала до одного італійського художника. Він сидів по лікті у фарбі та малював руками. Художник простягнув до мене свою стареньку тремтячу руку. «Привіт, я – Карло Наварра (Carlo Navarra)», – сказав він. «Доброго дня, Маестро», – відповіла я. Це було щось особливе: його стіни блистіли червоним золотом. Екстраординарний ефект його робіт залишився у моїй пам’яті. Відтоді почалось моя подорож морями та міддю.
– Чому саме морські пейзажі найбільше присутні у Ваших роботах?
– Люблю кораблі. Вони схожі на мене: інколи повертаються додому.
– Як відбувається процес створення такої картини?
– Щоб намалювати будь-яку картину, потрібно від двох до п’яти місяців. Кожна фігура 3-D вибита вручну. Потім готую основу для нанесення фарб. Коли все готово, починаю малювати. Масляні фарби висихають дуже повільно, оскільки мідь їх не всотує.
– Розкажіть про ваші виставки.
– В Італії мої роботи були представлені на трьох колективних виставках. Зараз працюю над колекцією, що була б достатньою для персональної експозиції. Для цього потрібно мати 20-30 картин.
– На останній виставці у Римі, вашою метою було привернення уваги до подій в Україні. Розкажіть якою була реакція глядачів?
– На експозиції «Артистичний розум – Молоді жінки-мисткині у порівнянні—2014» було представлено 23 країни. Моєю метою було привернути увагу до подій на Майдані. Було тисячі ідей як це зробити: одягнути жовто-блакитну сукню, зробити маніфестацію перед музеєм або багатомовно повісити над картиною жовто-блакитний прапор.
Зупинила мій вибір на останньому варіанті. Організатори пішли мені назустріч надавши одне із чільних місць у виставковій залі та дозволивши тільки мені вивісити жовто-блакитний прапор. Я ще ніколи ним так не пишалася символом України! В ньому було втілено і вулицю Грушевського, і Майдан, і всі ті, хто мені досі снився. В ньому був мій народ і моя земля, які мені такі дорогі. Український прапор впізнавали, не всі знали що відбувається на моїй батьківщині. Підходило багато художників та гостей заходу, розпитували.
– Як українська громада переживала події в Україні?
– Українська громада Італії також брала участь в революції гідності. На Майдані стояли діти, чиї батьки працюють в Італії, наші друзі та ідейні брати. У Києві творилася історія, ми також були причетні до неї. Зокрема туди передавалися передачі та кошти, в Києві було встановлено намет від українців Італії, цю ідею з наметом втілив Віктор Романюк.
Найбільш вдалою маніфестацією стала “Хода вулицями Риму”. По столиці Італії пройшло понад 5000 українців. Це був наш маленький Київ! Тоді було зібрано та передано 20 000 € Андрію Парубію. Дай Боже щоб все не було марним!
– Ви активно берете участь в італійських Майданах.
– Думаю, що цьогорічна зима змінила всіх, і мене теж! Я усвідомила, як ніколи, що належу Україні, і одночасно те, що ніколи не зможу там жити. Від цієї думки якось гірко стає…
Я живу в Неаполі, але на п’яти маніфестаціях була в Римі, тоді він для мене уособлював Київ. Після подій на Грушевського треба було витирати сльози та діяти. Зокрема, з моєї ініціативи у Неаполі, Казерті та Римі було зібрано медикаменти на суму близько 5000 €.
В той день ми робили маніфестацію перед дверима посольства. Та вони були закритими…
Я бігала під прозорим дощем, записувала кожне прізвище тих, хто здавав гроші. Потім волонтери докупили ще медикаментів. Але виникла проблема із переправкою через кордон. На щастя усе вирішилося. Медпрепарати через львівське студентське братство потрапили до Києва. Туди ми передавали і шкарпетки, і рукавиці, і шапки, і термобілизну, і все необхідне, щоб прожити у ті холодні дні на Майдані.
Ще, разом із однодумцями, було проведено багатотисячну маніфестацію у Римі, ряд заходів в Неаполі. Інформацію про Україну було розвішено біля усіх неапольських українських магазинах, церквах. Ми просили допомоги у всіх: SOS UKRAINA!
Вважаю, що у теперішніх умовах військових дій на Сході України, маніфестації не є ефективними, сьогодні треба їхати додому і захищати там Батьківщину.
Розмовляла Христина ЗАНИК
