Marianna Soronevych
Українська Закордонна школа ім. Лесі Українки в Неаполі відсвяткувала Андріївські вечорниці, свято святого Миколая та Щедрий вечір. Вчителі намагаються довести до свідомості дітей високу духовну силу української мови, слова, прихований глибокий зміст свята, який розкривається шляхом традицій народу.
Україна – це унікальне культурно-мистецьке середовище із надзвичайно багатими традиціями, звичаями та обрядами. Дивовижна краса України, щедра і барвиста, співуча і колосиста, вмита прозорою росою сонячних серпанків, наповнена пташиним дзвінкоголоссям, спородила талановиту українську націю, яка упродовж віків передає свої чудові звичаї і традиції своїм нащадкам.
Важко собі уявити людину, відірвану від природи, бо людина, це її частка, а природа для неї дім, в якому вона з’явилася на світ і мешкає. Але найважче уявити людину, яка відірвана від свого рідного дому, сім’ї, дітей, родини та Батьківщини. Особливо крається серце почуттям ностальгії під час великих релігійних свят, де в Україні родинна свято відзначає за родинним столом з молитвами та святим благословенням. Діти сумують за бабусями, дідусями, рідною школою, друзями. Тому українській школі імені Лесі Українки, що у Неаполі, у позанавчальний час проводяться навчально-виховні заходи, які нагадують дорослим і малим українцям, що вони є нащадками мальовничого українського краю, який багатий на старовинні самобутні традиції і культуру, і, що саме це робить наш край неповторним. Педагоги школи бачать великий виховний сенс у тому, щоб діти розуміли, відчували, переживали, осягали все це, як велику таємницю поколінь. Подібні заходи забезпечують допитливість учнів, надають їм можливість вести власні пошуки і робити відкриття, висновки. Діти із задоволенням телефонують в Україну, розпитують у бабусів і дідусів про родинні звичаї та традиції, шукають і виводять схеми родоводів. Мета вчителів полягає в тому, щоб довести до свідомості дітей високу духовну силу української мови, слова, прихований глибокий зміст свята, який розкривається шляхом традицій народу. Так в українській школі були проведені три навчально-виховні заходи приурочені святам зимового циклу. Це – Андріївські вечорниці, святого Миколая та відкритий урок з українознавства під назвою”Щедрий вечір”.
Учні разом з батьками із задоволенням ліпили українські вареники з сиром, маком, капустою, випікали калиту, обмащували медом і обсипали маком. Під час дійства обрали пана Калетинського, який тримав на довгій тичці прив’язану стрічкою калиту, керував дійством і вчиняв присуд-обмащувати квачем, змоченим у розведеній сажі тих, хто засміявся під час кусання калити. Відтак пан Калетинський запрошував панів Коцюбинських, себто тих, що мали “їхати на коцюбі”, сідаючи на неї як на коника.
Калетинський і присутні намагалися розсмішити Коцюбинського. Якщо він не розсміявся, то мав право відкусити. Коли ж не втримавсь і посміхнувся, то йому обмащували обличчя. Після обряду всі весело “наминали” вкраїнські вареники із “сюрпризами”, бо декому попадались вареники із сіллю, перцем, сухим борошном. Свято пройшло цікаво і весело, залишивши в серцях дітей незабутність.
Після свята Андрія всі з нетерпінням чекали в гості святого Миколая. Це дійство підготувала вчителька української мови та літератури Оксана Семенівна Гапало. До цього свята в Україні завжди ставилися з великою повагою, оскільки “він другий після Бога заступник на землі”. В усьому світі роль святого Миколая виконує Санта Клаус, в Росії Дід Мороз, і всі діти з нетерпінням чекають його приходу, свято вірять у його існування і намагаються його не гнівити, “бо він знає про все”. Святого Миколая уявляють добрим покровителем і мудрим наставником передусім для дітвори, бо він чемних і слухняних дітей ощедрює багатими передноворічними дарунками.
В такий спосіб старші виховували у дітей шанобливе ставлення до батьків, привчали до чемності, працелюбності. Так і цього разу, головною дійовою особою був святий Миколай, поруч з ним сусідив в’юнкий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що вручати дітям дарунки не варто, бо вони не були слухняними, пропускали уроки, порушували дисципліну в школі, запізнювалися на заняття. Але преамбула дійства закінчилася тим, що добрий Миколай усім вибачив та роздав смачні цукерки.
А в день святого Василя вчителька української мови та літератури Приймак Олена Іванівна показала відкритий урок з українознавства на тему “Щедрий вечір”. Звичайна шкільна аудиторія була перетворена в затишну українську світлицю, де за святковими столами сиділи діти з батьками. На столах красувалися червонобокі яблука, цукерки з горіхами та українські бублики.
Почався урок з слів: “…бо прийдуть до тебе три празники в гості: Святеє Рождество,Святого Василя і Святе Водохрище”. Вчителька розповідала про таїнство святої Вечері, важливу присутність куті на всіх трьох святах, бо з давніх давен в Україні величальним словом і магічною дією створювали в ці дні образ багатства, щастя, миру і спокою в кожній родині. Свято було насиченe колядками, щедрівками та засівалками. Кожен клас намагався відродити Різдв’яні традиції окремих регіонів України. Батьки, переодягнені в українські національні костюми, щедро обдаровували колядників та давали гроші. Після цього кожна родина колядувала та щедрувала свою родинну колядку і щедрівку. Все як в Україні. Ніби вдома побували. Вчителька досягла поставленої мети,бо такі заходи вчать дітей бачити і розуміти красу родинних традицій, збагачувати свої серця любов”ю до рідного краю, українського фольклору, народу, землі, на якій народилися. Після відкритого уроку президент шкільного парламенту Василь Співак оголосив про номінацію року, де кращі учні школи були нагороджені святковими грамотами. В кінці свята в школу завітав Новий 2012 рік, який приніс вітальні Різдв’яні листівки для дітей, батьків і вчителів. Свято удалося на”ура!”. Батьки з дітьми розсходилися по домівках задоволеними і щасливими, бо ніби побували не лише на рідній Батьківщині, а й в прекрасній країні свого дитинства, звідки ми усі, яку не можна забути: вона необхідна кожному для дорослогo життя.
Олена ЗАБЕРЕЖНА
