Як дивно було почути чистісіньку українську мову в поважному Альбаро – одному з найкращих районів колоритної Генуї! Навіть після блискучого виконання «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» в концертному залі Palazzo Spignola, коли глядачі не могли стримати схвильованих сліз, особиста зустріч з Інною Савченко здивувала насамперед глибокою повагою до витоків свого роду.
– Мої батьки – київські інженери, щиро закохані у мистецтво. Тому одним з перших надбань у нашій невеличцій квартирі було фортепьяно, – згадує Інна.
У дев’ять років дівчинка вже була солісткою дитячого хору Держтелерадіо України, яким керувала видатний митець і педагог Тетяна Миколаївна Копилова.
До Італії, після навчання в Національній Музичній Академії ім.П.І.Чайковського та Національній Академії Образотворчих Мистецтв України, Інна приїхала з двома подругами, про яких варто поговорити окремо, навчатися у Державній Консерваторії «Ніколо Паганіні».
– Вони були одними з перших студенток з колишнього Радянського Союзу, і про їх поступ писали місцеві газети, – розповідає художниця і скульптор Віолетта Ломідзе.
Вибір країни, безумовно, був визначений тим рівнем мистецтва, який може запропонувати тільки Італія – колиска Bel Canto.
Mузика та Мистецтво – фундамент нашого життя. Звичайно початок своєї творчої кар’єри вважаю дуже вдалим, маючи таких наставників, як всесвітньо відомі сопрано Мірелла Френі та Рената Скотто, – говорить Інна.
Ніколи не відчували себе “іноземцями” в Європі, можливо саме тому що маємо слов’янське, тобто – українське коріння. A як відомо, центр Європи знаходиться саме на території України і не лише за географічними координатами, досить пригадати наше Трипілля.
Згадалася Софія
Генуя багато дала митцям у плані індивидуального розвитку. Але справжній зріст співачки відбувався насамперед на міжнародних фестивалях, таких як XIV Bel Canto Оперний Фестиваль “Rossini in Wildbad”, Перша Премія ex aequo, Диплом з відзнакою та Стипендія Майстеркласу з М° William Mateuzzi, (Німеччина); Музичний Фестиваль “Pontinvrea-Alta Valle dell’Erro” Третя Премія та Диплом з відзнакою, (Італія); “Armel Opera Festival” (Угорщина / Франція); Ravello Festival Moz-Art Box (Італія); Венеціанське Biennale… Саме на цих міжнародних форумах Інна мала нагоду працювати зі славетними співаками і диригентами як Luciana D’Intino, Bernadette Manca Di Nissa, Alessandro Corbelli, Robert Kettelson, Dante Mazzola, Bruno Bartoletti, Federico Maria Sardelli та багато інших.
Серед найулюбленіших партій – россінієвська Ізабелла з “Італійки в Алжирі” та Дорабелла з “Так чинять усі жінки” Моцарта.
Один з найхвилюючих моментів – прем’єра – , їх було багато і різних, найбільш яскраві – за участю самих композиторів. “Opera Festival di Cagli” 2003 рік (Італія), Прем’єра Кантати “Маgnificat” американського композитора Kendall Durelle Briggs, Симфонічний Оркестр Пезаро, Диригент Shih Hung Young.
Оскільки твір виконувався вперше і в присутності автора, всі відчували підвищену напругу і максимальну відповідальність. Деякі частини сольної партії сорано не відповідали теситурним характеристикам голосу колеги, отож після кількох виснажливих репетицій до Інни Савченко підійшов автор твору і запропонував їй виконати ці частини, переписавши відповідно фрагменти партитури.
Інна схвильовано розповідає цей непересічний епізод, а мені приходить на думку спомин про велику Крушельницьку, яка свого часу буквально врятувала Баттерфляй.
Поєднання таланту й праці
Час від часу Інна залишає мене за столом, зачаровану й заколисану високим духом мистецтва та огорнену серпанком української щемкої сутності, разом зі своїм чоловіком, а сама йде на короткі репетиції – голос вимагає щоденних вправ.
A які сцени та країни Вам найближчі? – запитую, коли повертається.
Звичайно в першу чергу — італійські: Auditorium, Parco della Musica, в Римі, Teatro Goldoni в Венеції, Fondazione del Teatro Stabile в Tуріні, Teatro Lirico в Каліарі, Teatro Pergolesi Spontini та Теаtro Moriconi в Єзі, театри Німеччини, Австрії, Франції.
З поміж композиторів обожнюю Россіні – з нього починався мій творчий шлях. Але відспівавши багатьох інших авторів відкриваєш цей світ щораз глибше і бачиш, що він безмежний. Артист живе, поки розвивається. Якщо хтось каже, що він досягнув усього – це свідчення творчої смерті.
Зараз велике відкриття Інни – ії відчуття Штрауса і Вагнера, окрім Моцарта, твори якого завжди їй личили. На диво музика цих авторів відвовідває ії голосовому діапазону та тембру.
– Вагнер вражає мене своєю глибиною, проникливістю і силою, – каже І.Савченко. – Не кожний співак витримує величезну німецьку вимогливість. А для мене це – творчий виклик і прекрасна мета.
Закінчивши з поміж інших учбових закладів один із найпрестижніших художніх у Києві, вона разом з Денисом творить власний простір, в якому талант співачки та художника поєдналися у чудове видовище, яке зачаровує дивним магнетизмом і надає наснаги та віри у прекрасне.
Майбутнє
Інна говорить «ми», маючи на увазі свого чоловіка Дениса Савченка та тендітного Богдана, який ходить до школи, навчається в Консерваторії по класу органа і за зростом вже наздогнав маму. Поки ми розмовляємо, син грає на піаніно, читає в оригіналі книжку про пригоди Гері Потера та готується до тренування зі східних бойових мистецтв.
– Якщо в одному зі своїх майбутніх життів буду чоловіком, – жартує мама, – обовов’язково займатимуся східною боротьбою. Мене приваблює насамперед її філософія, базована на принципах гідності та поваги до людини і Всесвіту.
Щоб привезти сина й легалізувати в Італії бійцівські якості знадобилися одного разу і Денисові.
Людина доброзичлива та шаноблива за складом, він намагався робити все, як того вимагали місцеві чиновники. А вимагали вони все нових і нових докуменів, затягуючи справу на місяці й місяці. Через півтора року ходіння по кабінетах Денис в одному з них оголосив:
– А тепер я з місця не зрушу, поки мене не прийме голова комісії.
Вже через один місяць на Богданчика чекали майбутні однокласники, які під керівництвом свого чудового педагога Емілії Маццоні скандували «Добрий день!» українською мовою.
Виростаючи в мистецькому оточенні, звичайно ж, Богдан наслідує батьків. І мені здається, що з часом творчий дует Інни та Дениса перетвориться на тріо.
Син йде до спортивного залу, а ми залишаємося пити запашний чай із трав, зібраних батьками Інни поблизу Фастова, і пахощі України наповнюють споминами душу.
Дев’ять ангелів
Денис Савченко виріс в Одесі у сім’ї відомого художника-абстракціоніста Сергія Савченка. Вплив батька на творчість Дениса – великий: не дивлячись на те, що син працює зовсім у іншому жанрі – духовного та релігійного живопису, його поради вважає завжди слушними.
– Останнім часом батькове ім’я зазвучало ще частіше у професійних колах України у зв’язку з тим, що він … відмовився від державної премії.
Денис приїхав до Італії слідом за дружиною після закінчення київської Академії Образотворчого Мистецтва та Архітектури по класу монументального живопису видатного майстра і педагога Миколи Андрійовича Стороженко. Продовжив навчання у генуезькій Accademia Ligustica di Belle Arti. Звичайно ж, не відразу все складалося. На перших роках виконував різні роботи: довгий час, наприклад, був декоратором у суднобудівній компанії.
Коли заходиш до квартири, очі розбігаються у виборі полотен. Найулюбленіша картина – «Різдво».
– Ще у Києві написана, якраз в той час, коли Богданчик у дитячий садочок пішов. Звикав він до нового оточення важко. Отож, дирекція садка дозволила мені деякий час бути поруч із ним. То я її там і малював.
Італійською картина називається «Natale». Це – триптих. Дивним чином її розміри повністю відповідають довжині вівтаря у церкві Святої Терези, розписами якої займається зараз Денис. Начебто він заздалегідть її спеціально для різдвяних свят для цього місця створив.
– Одного разу одержав замовлення на розпис стелі в іспанському монастирі Serve della Maria, що поруч знаходиться, – розповідає художник.
– За композиційним задумом вирішив зобразити дев’ять ангелів. Коли роботу було закінчено, монахині щиро подякували йому за те, що він намалював їх саме дев’ять. Виявляється, якраз стільки ж було і монашок. Так кожна із них обрала «власного» ангела.
Свої ніші
Вони знайшлися для Дениса Савченка …у церкві Святої Терези. Храм побудований у п’ятидесятих роках на місці зруйнованого під час війни. Всі ці десятиліття стіни були навіть не пофарбовані. Але у стінах передбачено було ніші для картин. Художнику запропонували створити чотирнадцять творів для того, щоб їх заповнити. Курія затвердила проект, і зараз Денис втілює його у життя.
Він зображує не тільки біблійські сюжети, але й історичні, пов’язані із поширенням католицької релігії у Генуї, реальні персонажі, що справили громадский вплив, залишили відчутний християнский слід на цій землі.
Поки що виконано шість робіт. Але з часом ніші у церкві Святої Терези будуть заповнені полотнами талановитого українського митця.
Ольга ЧОРНОБРИВЕЦЬ