Marianna Soronevych
Інтерв’ю володаря першого «золотого диска» в Україні для Української газети в Італії
Степан Гіга став першим володарем «золотого диска» в Україні, оскільки його аудіоальбом «Вулиця Наталі» розійшовся понад мільйонним накладом. У чому ж таємниця такого шаленого успіху саме цього співака?
Випускник Київської консерваторії, музику до своїх пісень він пише сам. Шукає поетичні тексти, співзвучні його емоційному станові, наснажує їх енергетично і передає в добрі руки для аранжування. На концертах люди слухають його пісні стоячи і направду впиваються ними. Але одна пісня западає в душу небагатьом, інша ж нестримно «намагнічує» простір. Саме такий магнетичний заряд твір Степана Гіги «Яворина» (на вірші Степана Галябарди) пам’яті Назарія Яремчука.
– Я не жалкую, що приїхав до Рима, бо побачив людей, щасливих, з хорошим настроєм. В Італії вже бував багато, але співав класику. Упродовж чотирьох років періодично приїжджав співати у театрі Ла Скала. А сьогодні я серед українців, наших земляків, тому не можу передати свій стан, коли я був на сцені і бачив усіх цих людей. Серед них є багато знайомих, з деякими я зустрічався на концертах в Україні.
Співати – це моя робота, бо Бог дав мені можливість робити людям приємне, і тому я зобов’язаний це робити. Побачивши, як люди веселилися, тішилися, я захотів приїхати ще.
– Від імені всіх читачів та присутніх глядачів дякую вам за виступ. Почути ваші пісні було дуже зворушливо. Здебільшого, за кордоном ми не можемо стежити за розвитком кар’єри сучасних співаків. У нашій пам’яті залишилися давні улюблені пісні. Зокрема, сьогодні люди були в захоплені від нагоди почути їх знову. Ці пісні співають під час відпочинку, у хвилини ностальгії за Україною, за її артистами.
Маю питання, далеке від музики. Як ви бачите питання імміграції? Під сценою стояли кілька тисяч людей, сьогодні у них було свято – а завтра знову починаються будні…
– Я хотів би, щоб в Італію, Іспанію чи на Канари приїжджали не ті українці, які крутяться в серйозному бізнесі, а звичайні люди з України. Але щоб вони приїжджали відпочивати зі своїми родинами. А італійці їздили в Україну заробляти. Я вірю, що не може тривати до безконечності так, як є, що наші вічно будуть розсіяними по світу. Вони звикли працювати, утримувати родини за будь-яких умов. Тому українцям слід ставити пам’ятники.
Не просто кинути дітей, приїхати сюди і бачити своїх найдорожчих раз на кілька років. Молоді одружуються для того, щоб бути разом, а не для того, щоб їхні діти росли без батьків. Я писав пісню «Троянди для тебе» – це пісня фактично про іммігрантів. Усім, хто підходив до мене під час концерту, з ким я фотографувався, кому залишав автографи, – бажав тільки одного: заробіть побільше грошей та повертайтеся додому.
– Ви зі сцени також запрошували усіх повертатися в Україну.
– Після Італії я відлітаю до Америки. Тож спілкуюся з нашими земляками в усьому світі. Хотів, щоб усі знали, що у нас є і комерційні гастролі, але до Рима я приїхав не за грішми. Сьогодні я виступав без гонорару. Не знаю, як інші артисти. Бог дав мені талант і я використовую його заради тих, хто мене поважає, приходить на мої концерти, тим більше – для моїх шанувальників за кордоном.
– Ви вважаєте, що політична ситуація в Україні сприятиме поверненню українців на Батьківщину?
– Я не політик, і не люблю розмовляти на ці теми. Хоча багато артистів в Україні займаються політикою. Не вважаю, що справа артиста – бути в політиці. Ми мусимо через мистецтво виховувати дітей, через наші пісні прив’язувати молодь до свого краю. А давати оцінку політиці я не маю права. Але хочу сказати, що повернення українців буде не скоро… Хоча б хотілося зворотнього. З іншого боку, зараз період становлення держави. Після того, як колишній лад впав, не можливо миттєво зібрати усе докупи, зробити так, щоб усі були задоволеними. Але ми маємо додати свою, хай малесеньку частинку у розвиток країни. Погодьтеся, якщо слідкувати за молоденьким деревцем, поливати його, то з нього виросте велике дерево, яке даватиме плоди.
– Гадаю, що сьогодні ви додали людям, які були на концерті, наснаги…
– Усі читачі, які візьмуть до рук цю газету, – а це справді наша газета, – хочу щоб вони знали: я з великим задоволенням приїду на їхнє запрошення, бо на жаль, українцям тут нелегко. Якщо ти не потрібний своїй країні, то кому ти ще потрібний у цьому світі?
Розмовляла
Маріанна СОРОНЕВИЧ
