Писанки – прадавні символи Великодня

Довгоочікуваний день Воскресіння Христового являється для нас невичерпним джерелом життя і радості. Ця радість переповнює небо,  землю,  глибинні стихії, а також наші серця. Український народ,  споконвіку  шанобливо з безмірною любов’ю готується до приходу весни, наповнюючи час Великого Посту та Пасхальний період  особливою турботою про оновлення  власної душі,  а також окрасу родинної оселі, предметів побуту,  святкового столу, різноманітних атрибутів, що супроводять і підкреслюють значущість Великодня.

Серед найулюбленіших, найдревніших, найбільш відомих та вишуканих символів Великодня, поряд з паскою та святковими яствами, у  кошику яскраво красуються писанки. Традиція виготовляти писанки сягає корінням в сиву давнину, коли людина була неподільною з природою. Щоб вижити серед могутніх стихій, необхідно було злитися, стати одним цілим з природою, а ще знати мову Всесвіту. Згодом виникли символи-орнаменти, неначе азбука тієї чудової мови. Зображали їх на стінах печер, посуді, одязі, а потім і на пташиних яйцях. Наші предки були мудрими і тому з появою Християнського учення спасіння душі від мороку, змогли поєднати його з найсвітлішими образами минулого. Серед них і писанка – символ відродження природи, нового життя,  Воскресіння Ісуса Христа, котрий «смертію смерть поправ і тим, що в гробах життя дарував».  Існують численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язуючи виникнення традицій писанкарства з Євангельськими подіями (страстями Христа).
Для людини, необізнаної з секретами розпису писанки, може здатися, що ця справа складна і під силу лише тому, хто гарно малює. Не бійтеся,  спробуйте, і ви обов’язково досягнете успіху. Запам’ятайте, писанку пишуть не руками, а душею. Налаштуйтеся на відповідний настрій. Наші предки перед будь-якою роботою молилися і тому у всіх видах рукотворів були неперевершеними майстрами. У молитві, з очищеною від зайвих думок свідомістю, забувши всі незгоди, пробачаючи всіх і вся, людина здатна відчувати і творити надзвичайну красу. Писанки пишуть упродовж усього посту. Вибирають яйця курячі, гусячі, або качині з гладенькою та чистою скарлупою. Для роботи використовують архаїчний інструмент писачок і свячену воскову свічку. В давнину робили барвники з природніх засобів: чорний – із сажі, коричневий – із кори дерева, жовтий – з цибулиння, синій – з бузини, зелений – з підсніжників. Зараз зручніше користуватися харчовими барвниками.

Писанки виготовляли сільські дівчата, жінки, монастирські чинці й іконописці, міські панночки. Тому і техніки  та орнаменти декорування різнилися. Писанки, переважно, виготовляли для себе і рідко на продаж. Сьогодні писанкарство збереглося завдяки майстрам старшого покоління. Писанки продаються  на ярмарках у художніх салонах, але спробуйте створити писанку самотужки, використовуючи прадавні орнаменти, та вкладаючи свої власні думки у зображення.

Символіка орнаментів зображених на освячених яйцях, носить не лише декоративний, але й інформативний,  цілительний характер. У давнину кожна писанка, залежно від зображення на ній, мала своє призначення. Навіть дуже дивні знаки у своїй потаємності, виражають близькі і зрозумілі предмети. Перше з них є зображення сонця. У християнстві сонце  стало символом Бога, оскільки Бог – це світло. Один із найбільш поширених знаків  хрест – символ Всесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року. У християнстві хрест – символ страждання, смерті і воскресіння, яким церква все починає, благословляє і освячує. Знаком святого вогню, сонця,  вічного руху і оновлення є сварга, або ламаний хрест. Різновиди сварги, або  свастики широко використовуються не лише у писанкарстві, але й у вишивці, кераміці, різьбі по дереву. Символ рожа є незмінним знаком любові. Писанку з рожею дарували людині, щоб освідчитися у коханні. Кривулька, або безкінечник – символізує знамениту ниточку життя, вічність сонячного руху, є символом початку і кінця. На писанках у натуральному вигляді зображали предмети, рослини, тварини та птахів, що оточували людину. Дуже цікавий розпис яйця поділеного на сорок частин, так звані сорокаклинці, кожен з яких позначає вид людської діяльності, або явище природи, а у християнському баченні – сорок днів посту, сорок святих. За народною уявою посеред раю стоїть велике дерево – Дерево Життя. Воно покриває собою весь рай, має листя і плоди усіх дерев. Стовбур цього дерева – це  вісь Всесвіту, яка з’єднує в собі три світи – підземний, земний і небесний. Дерево Життя – це символ природи, що вічно оновлюється. Воно символізує також розвиток роду – матір, батька і дитину, тобто триєдність, що  в основі християнства відома нам в образі Отця, Сина і Святого Духа.  На основі цих домінуючих символів,  додаючи власну фантазію і життєвий досвід,  свідомо чи на рівні генетичної пам’яті, поколіннями і поколіннями наших краян, твориться літопис української писанки.

Важливими являються  кольори писанок. Жовтий, золотистий, оранжевий кольори  впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій, означають тепло, надію, небесні світила, врожай у господарстві. Червоний колір на писанці є найбагатозначніший. У народній мові він зблизився з поняттям красивого, «красного», «гарного». Червона барва символізує добро, радість життя, для молодих надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню. Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний урожай. Блакитний – небо, повітря, а також здоров’я. Коричневий – землю і її приховану життєву силу. Чорний колір – барва потойбіччя, ночі, всього невідомого і таємничого. В писанці будучи тлом, виділяє силу інших кольорів, так само, як у житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло.

Після вживання освячених писанок, віруючи у цілющу силу лушпиння, розписаного символічними орнаментами,  його не викидали,  подрібнювали і додавали до вживання разом з  їжею хворим людям, худобі, закопували у землю на добрий урожай, або підвішували на розі родинної оселі, щоб оберегти її від усього лихого.  Писанка, виготовлена на заплідненому яйці, з часом засихала всередині і перетворювалася у калаталку – своєрідний музичний інструмент, що використовувався під час танців для відбивання ритму. До Великодніх писанок доробляли паперові дзьобики, крильця, хвостики та ніжки,  створюючи стилізовані пташки, коники чи інші казкові персонажі. Підвішували їх  на ниточку,  як хатню прекрасу, або іграшку для немовлят, а також вішали на Різдвяну ялинку. Писанки зберігали з року в рік, як пам’ятки, або як зразки для наступного розпису. Майстри, що досконало зналися на розписі писанок, користувалися неабиякою повагою, як носії дорогоцінних знань та народних традицій.

У народі, щоб підкреслити чиюсь красу, витонченість, делікатність,  порівнюють з писанкою. ЇЇ оспівують в усній народній творчості, у піснях та мальованках. Попри всю свою невитривалість вона пережила віки, бо вартувала того,  як неповторний мистецький витвір,  як  літопис нашого народу, вбираючи у себе генетичний код до розуміння мудрості поколінь.

підготувала Марія Гайдай, член Національної
спілки майстрів  народного мистецтва України,
Варезе – Черкаси.