Marianna Soronevych
Руслана Кореновської-Марич, автор йшла довгих 12 років, працюючи в Італії допомагає нашим жінкам як психолог. За кордоном вона не загубилася, а навпаки зуміла віднайти себе і допомагає іншим.
За різними оцінками, кількість українських мігрантів у світі складає від 1,2 до 4,5 млн осіб. Так виглядає, що Україна є найбільшим міграційним донором, а трудові мігранти – найбільшим інвестором України, – адже минулого року вони перерахували в Україну близько 7,5 млрд доларів.
Руслану Кореновську-Марич читають на сайтах «Стожари», «Жінка Українка», «Українській газеті», що видається в Римі. Її передачі українською мовою слухають емігранти всього світу по Всесвітньому Бельгійському Радіо.
Перебуваючи на заробітках, вона не загубилася, а навпаки зуміла віднайти себе і допомагає іншим.
«У симфонічному оркестрі людських душ я виграю кольорами веселки, у кожному дні я шукаю опори, щоб не впасти, не зірватися у прірву негативних емоцій, звідки виростають тривоги, хвороби і нещастя», – так написала Руслана Кореновська-Марич у своїй книзі «На терезах життя», що вийшла друком у 2014 році. Книга містить поради, реальні історії, поезії, фото картин, – підсумок 12-річного досвіду заробітчанського життя в Італії.
Здебільшого бажання допомогти рідним спонукає українців до пошуку заробітків на чужині. Руслана Марич родом зі Старого Самбора що на Львівщині, середню школу закінчила в Ходорові. Вже маючи за плечима 24-річний досвід роботи інспектора-методиста по дошкільному вихованню Перемишлянського відділу освіти, працювала і педагогом-психологом, вчителем образотворчого мистецтва в Перемишлянській СШ-2. Там і видала свою першу збірку поезій «Віра. Надія. Любов». Взяла участь і в Дистанційному Міжнародному Конкурсі юних сценаристів в Канадському інституті ім. Маркіяна Шашкевича, де здобула третю премію. Довгий час вела переписку з школами штату Вірджинія (США), де обмінювалися дитячими малюнками своїх художніх студій і робили обмінні виставки.
Поїхала в Італію, щоб оплачувати навчання доньок в університетах. Там працювала на різних роботах – як баданте (допомога важко хворим людям), в барах, ресторанах, лікарнях. Не припиняла надавати послуги людям і як психолог. Психологічні знання і досвід їй дуже знадобилися в роботі з людьми і в особистій адаптації. На її думку, успіх людини залежить від самоустановки, – вона себе так налаштувала, що їхала в Італію не з фіксованою думкою тільки про гроші, а щоб пізнати нову країну, її звичаї та традиції, дуже просту і оригінальну кухню. За два роки зуміла повністю адаптуватися, навчилася читати і писати італійською, навіть брала участь в Неапольських конкурсах італійської поезії, а на третій рік вже працювала на трьох роботах. Купила собі два електричних велосипеди і машину, щоб швидше добиратися з однієї роботи на іншу. Не зупинялася перед труднощами, а постійно вчилася. «Всього можна навчитися, – в Італії життя набагато легше, ніж в нас. Я тут готую обід за 20 хвилин, а в Україні для цього потрібно 2-3 години. Залишається багато вільного часу, який можна присвятити розвитку свого таланту», – розповідає Руслана. На третій рік перебування в Італії у 2003 році вона вже мала персональну виставку своїх картин у місті Кремона (висвітлила роботи в інтернеті і тамтешні художники самі її знайшли). З 2005 по 2014 роки брала участь у багатьох Міжнародних і Національних художніх виставках в Римі, Неаполі, П’яченці (де тепер мешкає), Мілані, є членом мистецьких асоціацій в Неаполі та Швейцарії. А минулого року відбулася персональна виставка художниці і в Червоноградському Національному Музеї народного мистецтва.
Незабаром має вийти ще одна книга Руслани Кореновської-Марич – «Путівник для емігранта», в якій вона розповідає, як адаптуватися у чужому краю, що треба знати, щоб не наступати на ті самі граблі. За тією книгою стоїть восьмирічний досвід допомоги українським жінкам заробітчанкам.
Поради Руслани для тих, хто їде за кордон на заробітки
Вирішивши їхати працювати за кордон, ніколи не треба робити із себе жертву…: «Ох, я така нещасна, мушу покинути рідних край і дітей та їхати на заробітки…» і т.д. Слід пам’ятати, що ніхто вас під кнутом туди не виганяв. Треба розглядати таку зміну у вашому житті, як можливість розширити свій світогляд, чогось навчитися, щось нове побачити і заробити грошей на благо сім’ї. При тому добре зібрати найбільше інформації про цю країну, звичаї людей, кухню і обов’язково знати не менше 200-400 слів.
Ніколи не їхати наосліп, треба мати знайомих чи родичів, які вас зустрінуть і на перших порах допоможуть у всьому. Багато людей зіткнулися з великими труднощами, коли їх не зустріли на вокзалі чи закінчилися гроші. Ніхто задарма на квартиру не візьме… за все в Європі треба платити. Часто мені розповідали жінки, як довелося їм спати вночі у парку чи у вагонах товарняках, де збираються безробітні і бомжі, які тільки й чекають, як поживитися на новеньких. Тому краще не ризикувати.
З собою треба обов’язково мати:
1. Документи і гроші. Обов’язково зробити копії документів, мати адреси і телефони кількох знайомих чи родичів, українських консульств чи посольств в даній країні. Гроші зберігати не разом і не у валізі – краще пошити собі внутрішні кишені на одязі. Тобто носити завжди при собі і на собі.
2. Під час прогулянок чи в пошуку роботи, на вулиці мати при собі паспорт, страховий поліс і адресу житла, де ви живете, телефони друзів.
Треба застрахуватися від можливих нещасних випадків, щоб потім можна було знайти контакт з вашими рідними чи знайомими. В моргах лежать багато емігрантів, яких неможливо ідентифікувати, бо при собі вони нічого не мали.
3. Заходи особистої безпеки: ваші родичі і батьки мають мати ваші номери телефонів і бути на контакті, під час знайомства з іншими людьми, подорожі, на вулиці менше розповідати про себе, тримати язик за зубами, бо злодії швидко входять в довіру людей, а потім їх використовують чи грабують. Не сідати у приватні машини і таксі, не пити алкоголь – голова має бути твереза і світла. Через незнання мови ви ще не зможете правильно висловлюватись і пояснити все що, ви б хотіли сказати.
4. Особливу увагу приділяти своєму здоров’ю. Для цього мати з собою аптечку: таблетки від простуди, головного болю і від шлунку. Зміна клімату і харчування в перший тиждень накладе додаткове навантаження на ваш організм. Увечері старатися бути вдома, ходити наодинці небезпечно.
На думку Руслани, найважче адаптуватися до нового середовища жінкам з сільської місцевості. Якщо жінка не знає, чим себе зайняти у вивільнений час, то у неї починається депресія, меланхолія. Руслана вважає, що найбільша проблема в тому, що жінки не хочуть вчитися, змінюватися, не прагнуть більшого… думають тільки про гроші. Вона сама опанувала комп’ютер у 50 років, не уявляє тепер без цього життя, завдяки скайпу знала, чим займаються її діти, тримала постійно з ними контакт, зацікавлювала різними видами діяльності. Найважче почуваються жінки, які працюють баданте (цілодобово доглядають за важкохворими людьми). «Після 5-7 років такої роботи ці жінки вже самі потребують допомоги, – з ними не можна ні про що говорити, окрім роботи.
«Я працювала так два роки, а потім винайняла квартиру, плачу за неї половину зарплати, але живу, як людина. Я не хотіла, щоб мій мозок фіксувався тільки на грошах…вони потрібні, але не в них щастя. І потім, працюючи з хворими людьми набираєшся хворої енергії, якої треба позбутися через інші види діяльності, щоб робити те, що тобі подобається», – розповіла Руслана. – Самопожертва наших жінок повертається проти них самих, коли рідні не оцінюють таку жертовність, надіслані кошти летять наче у прірву, а коли хвора жінка повертається додому, до дітей виявляється, що тут вона не потрібна, а вже про любов нема що казати. Тому важливо вміти встояти на терезах життя, щоб не втратити себе… Кажуть, якщо хочеш виховати добрих дітей, витрачай на них вдвічі менше грошей і давай вдвічі більше уваги.
Дітей Руслана вже вивчила і допомогла знайти своє місце у житті, вона могла б вже повернутися на батьківщину, але не знає, як можна жити на 1000 грн. На її думку, якби в Україні була середня зарплата 1000 євро, то ніхто нікуди б не їхав на заробітки. Саме з вини усіх екс-президентів стільки розумних талановитих людей покинули Україну. Допомагає вона і чоловікові, який доглядає своїх хворих батьків, і своїй родині. Насамкінець Руслана сказала найголовніше, – що вона задоволена своїм життям і ні за чим не шкодує: має одну постійну роботу, де її люблять, цінують і поважають, має час для творчості, живе так, як хоче. А ще планує написати книжку для підлітків про те, чого нас не вчили в школі, – як шукати свій талант, робити в житті те, що подобається і жити чесно – так, як хочеш. Це цілком можливо, іноді варто тільки поміняти своє місце проживання і почати все з нуля.
Руслана Марич має багато талантів – вчитель, психолог, художник, поет, письменник – живе так, як подобається: «У цьому житті я, як птаха у польоті, вільна і щаслива, лечу в білий світ і шукаю свою, ніким ще не займану стежину. Моїми помічниками завжди є музика, пісня, поезія, її величність творчість і любов до всього, що роблю, і чим займаюсь, з ким працюю і спілкуюсь. Все це для мене Радість… Я кожного дня одягаюсь у новий день,/ Вмиваюсь сонячним промінням і дощем,/ Випиваю цілющого напою матінки-землі, /Щоб послати у Всесвіт подяку і любов,/ Настояну на вірі і чеканні – Все буде добре!!!».
Галина Палажій, для ІА ZIK
