Marianna Soronevych
Джелато – по-італійськи морозиво. Цьому прохолоджуючому десертові на Апеннінському півострові надають неабиякого значення. Він є такою ж візитівкою цієї країни, як і піца чи спагеті. В кожному місті, селищі чи селі є джелатерії.
Причому морозиво ціниться не те, що зроблене в заводських умовах, а виготовлене тут, безпосередньо на місці умілими джелаторами.
Та яке відношення має мукачівський юнак, 17-річний Артем до італійського вишу морозива, спитаєте ви. А пряме. Він цьогоріч успішно склав усі необхідні тести й уже почав студіювати доволі непросту науку створення та виготовлення справжнього італійського джелато.
…В Італію мукачівка Олена Рошко потрапила ще наприкінці 90-х років минулого століття. Жінка взяла в банку кредит на перекриття старого будинку, але сталося так, що вона потрапила під скорочення на роботі й залишилася без засобів до існування. Звісно, що не було з чого повертати й кредит. У Самборі на Львівщині мала подругу, яка добре зналася із підприємцем, котрий під виглядом туристів відправляв на Апенніни жінок, що хотіли нелегально працювати в Італії. Позичивши валюту на дорогу, Олена виїхала туди. «Господи, скільки негараздів мені довелося пережити, — розповідає мукачівка, — жила і при церкві, і в монастирі, перебивалася тривалий час випадковими заробітками, поки врешті знайшла роботу доглядальниці за 86-річним старим італійцем. Кожну копійку зберігала, щоби відправити додому, бо потрібно було розрахуватися з банком. У відпустку додому потрапити не могла, бо перебувала на нелегальному становищі. Тільки через три роки уряд Італії оголосив про легалізацію нелегальних заробітчан. Правда, за це потрібно було заплатити кругленьку суму. Половину грошей погодився дати син мого хазяїна, якого я доглядала, а іншу – внесла я сама. Так і отримала той документ».
Вперше на Закарпаття заробітчанка повернулася через чотири роки. Коли їхала з дому, то син Артем вчився у першому класі, а як вперше приїхала у відпустку – закінчив початкову школу. Увесь цей час малим опікувалася бабуся Марія. Та не пройшло й чотирьох місяців, як від серцевого нападу родичка — опікунка сина померла. Довелося матері повертатися на батьківщину. Однак вдома тоді вона затрималася всього на кілька місяців, оформила всі необхідні папери й забрала сина з собою.
У будинку, де працювала й жила мукачівка із сином, на першому поверсі розташована джелатерія. Артему дуже подобалося італійське морозиво й він часто заходив туди. Власник цього закладу дідусь Джакомо любив спілкуватися із малим українцем. Він розповідав багато про цей десерт, показував, як він виготовляється, годинами чаклував над ним. На літніх канікулах школяр влаштовувався на роботу в джелатерію, прибирав приміщення, мив та збирав посуд, нарізував фрукти та інші інгредієнти для морозива. Ця незвичайна справа джелатора так привабила малого, що він вирішив здобувати цей фах. Отож після закінчення школи цьогоріч подав документи в університет морозива.
У липні Олена із сином приїхали у відпустку додому. «Я давно вже не була на батьківщині та й син перед навчанням дуже хотів побувати в Мукачеві, зустрітися із давніми шкільними приятелями», — веде далі заробітчанка.
Залишатися в Італії назавжди мукачівка намірів не має. Не хоче цього й Артем. Він хоч і досконало володіє італійською мовою, однак життя в цій країні його не приваблює. Юнак мріє закінчити італійський виш, стати справжнім фахівцем у цій царині й повернутися у рідне місто. Поки що про справжню джелатерію у Мукачеві навіть ніхто не мріє.
Віталій Пумпинець,
газета “Новини Закарпаття”
