Administrator
Учні української закордонної школи імені Лесі Українки при добровільній асоціації українських жінок в Італії, знайомилися із сумними сторінками української історії
Потворний шрам-тяжкої рани слід
В душі Вкраїни дні голодні залишили.
Мільйони доль понищив геноцид,
І божевільна смерть людей косила…
Такими болючими словами Леся Панькова розпочала відкритий урок з історії України в Українській закордонній школі імені Лесі Українки м.Неаполя присвячений жертвам Голодомору. На столі квіти,свічі,чорний хліб та ікона Богоматері…На кожній парті композиції зі свічок…Діти уважно слухають вчителя Ляшук Галину Романівну, яка наголосила, що Голодомор-це одна з найскладніших гуманітарних катастроф в історії людства. Внаслідок свідомої і чітко спрямованої політики тоталітарного комуністичного режиму були знищені мільйони наших співвітчизників. За своїм масштабом Голодомор перевищував втрати нашого народу під час Другої світової війни. Голод чорною хмарою навис над Україною. Ні птахи не співали, не чути було веселого сміху людського, лише скрізь слабкі голоси:”..Їсти,Їсти,Їсти..”. На голодні та зубожілі села налітали
“червоні загони ” та вигрібали все, що попадалося на очі, навіть останню напівсиру картоплю, яка варилася у горщику для голодних дітей… Шукали зерно в хлівах,клунях,коморах,навіть під підлогою,а якщо в хаті ну було підлоги,то переривали земляні долівки,немов кроти. Голодуючі були смирними,боязкими та упокореними. Мовчки корилися долі, просили в Бога допомоги та помилування …Мовчки щоденно помирали тисячами..Зникали з цього світу так, як зникають тіні в темноті..Вимирали цілими сім”ями,родинами,вулицями,селами.
Над порожніми селами вивішували чорні прапори-знак порожнечі..
Можна сміливо сказати,що наша Україна між Першою та Другою світовою війною пережила свій власний Апокаліпсис , який викосив життя близько 10 мільйонів без гармат,танків та бомб.
Правду про трагедію українського народу в роки Голодомору ховали за сімома замками, а цензори-наглядачі нацьковували вислужливих спиноломів на кожного,хто наважувався бодай слово написати або сказати вголос…За це-арешт і розстріл.
Вчителька розповіла про деякі факти з історії того часу і про те, що Роберт Конквест відкрив правду світові , написавши книгу про голод ” Жнива скорботи”, в якій задокументував усе, що міг зібрати…Але ,хто б не переповідав, хто б не писав про голодомор, та нікому не вдасться правдиво до кінця відтворити той жах і той біль, ті страждання, яких зазнавали люди , вмираючи з чужої волі від голоду…Ніякими словами не можна описати цю жахливу трагедію . Ми,сучасне покоління, не можемо з усією повнотою розуміння і свідомості відчути того жаху, бо народилися ми і виросли в інший час..Ми ,живі,завжди будемо в боргу перед тими, хто зазнав терору,ставши невинними жертвами, бо прийняли на себе усі терпіння , муки і страждання..
Нині ми тут,а могли б і не бути
Якби родились в східному селі.
Сплетім для них вінок із м”яти -рути,
І пісню присвятім про журавлів…
Дальше урок супроводжувався читанням уривків із книги української письменниці Ольги Мак ” Каміння під косою”. Події, описані в книжці відбувалися в Харкові, тодішній столиці України.”…Столиця України тхнула трупами, хоч її жителі відчайдушно боролися за своє існування…” Після цього вчителька попросила запалити приготовлені поминальні свічі, проголошуючи сім гасел поминання…В тихій скорботі прозвучали слова:
“Згадаймо про тих,що могли бути з нами,
Серед нас їх нема, вони вже в небесах.
їх провина лиш в тім, що не стали рабами,
Й відходили в молитві на спраглих устах…
В кінці уроку виступила директор школи Кобринович Ольга Іванівна,яка зазначила,що скрізь і всюди, де представлена наша громада, має бути збережена й гідно вшанована пам’ять про невинні жертви Голодомору, а пломені правди повинні вкарбовуватися в серця кожного українця, як символ нашої скорботи за мільйонами загиблих. Адже наш обов’язок – зробити все можливе , щоб ці сторінки історії ніколи не були забуті і ніколи не повторились.
Олена Забережна-Приймак
