Marianna Soronevych
Більшість українців вважають, що багато розуму не потрібно, щоб влаштуватися на роботу прибиральниці. Виявляється, це не зовсім так: хороша прибиральниця може вийти не з кожної жінки. У цьому переконалася знайома, яка повернулася із заробітків з Італії.
Кілька років тому Христині випала нагода поїхати в Італію на релігійну прощу. Поїздка коштувала близько трьохсот доларів. Христина твердо вирішила, що там і залишиться. У Львові працювала в державній структурі, що займалася молодіжною політикою. Зарплата мала, та й її не платили вчасно. А тут ще померла мати, і жінка залишилась вдома сама-самісінька. Своєї сім’ї у Христини немає.
З Риму львів’янка, як і багато інших жінок-прочанок, назад не повернулась. Автобус повертався в Україну напівпорожнім. Ще перед поїздкою взялася за вивчення італійської мови, яка давалася легко. Крім того, Христина майже вільно володіє французькою, непогано знає англійську.
У перші дні знайшла притулок в доброчинній організації «Карітас». Там було багато українських заробітчанок. Їх навіть годували безкоштовним обідом. І це найбільше гнітило жінку. Як вона, доросла людина, яка колись багато допомагала іншим, докотилася до такого життя? Жінки заспокоювали: скоро знайдеш роботу, і все стане на місце.
«Свою першу співбесіду з працедавцем пам’ятатиму все життя. Я її «провалила», – каже, сміючись, Христина. – І знаєш як? Італійка, в якої наймалась на роботу, заварила горнятко класної кави, запросила до столу і стала розпитувати про се, про те. Тоді я вже непогано розмовляла італійською. Синьйора відразу зробила мені комплімент і поцікавилася, чи знаю ще якусь іноземну мову. Сказала про французьку й англійську. Ми легко перейшли на французьку. Італійка запитала, чи володію комп’ютером. Я здивувалася: навіщо таке питати? Наймаюся ж на звичайну хатню роботу. Наступне запитання було ще цікавішим: чи я в Україні колись працювала прибиральницею? Я оторопіла. Звичайно, сказала «ні». Італійка хитро примружила очі і сказала: «Погана буде з тебе хатня робітниця. Ти ж ніколи не прибирала. У тебе надто інтелігентний вираз обличчя. Не візьму на роботу».
Проваливши першу нагоду знайти місце праці, Христина вирішила піти на хитрість. Ні про комп’ютер, ні про іноземні мови навіть не заїкалась. Найважче було позбутися свого «інтелігентного виразу обличчя». Але знадобилися акторські здібності. І роботу жінка знайшла – тієї ж таки прибиральниці. «Пригадую, як у перший день мила вікна. Уже на другий – боліла спина і викручувало руки. Нічого тоді не хотіла і мало не плакала. А тих вікон у двоповерховому будинку заможної італійської сім’ї годі полічити. Не пам’ятаю, як дочекалася вечора. А наступного дня треба було прибирати, напевно, з десять кімнат і три санвузли. Ще в мої обов’язки входило прання і прасування. Добре, хоч не приготування їжі, бо куховарити страх не люблю. Наприкінці тижня побачила, що шкіра на руках «розлазиться» від різних хімікатів, незважаючи на те, що працювала весь час в рукавичках», – згадує жінка.
Наступного тижня господиня знову змусила мити вікна. Христину це почало «діставати». Заледве допрацювала ще один тиждень. Заробила 250 євро. Але на них навіть дивитися не хотіла. У вихідні пішла до української церкви, поспілкувалася з іншими жінками-заробітчанками. Ті сказали, що треба терпіти. Одна дітям освіту хоче дати, інша на квартиру гроші заробляє… І Христина раптом запитала себе: «А яка в мене мета? Дітей немає. У Львові порожня двокімнатна квартира. Там є все необхідне для життя. Невже на себе одну не зароблю в Україні?».
Христина повернулася додому, записалася на курси бухгалтерів, закінчила їх і влаштувалася бухгалтером у приватну фірму. Зараз отримує дві тисячі гривень на місяць – на життя вистачає. Працює вона лише півдня, тож має нагоду підробляти.
Коментар
Ольга Нагірняк, начальник відділу інформації Львівського обласного центру зайнятості
Станом на 2 березня 2010 року у Львівській області зареєстровано 26 вакансій прибиральників, одна з них – прибиральника виробничих приміщень – для особи з особливими потребами (м.Червоноград). Загалом вакансії прибиральників діляться на три категорії: прибиральник службових приміщень, виробничих приміщень та територій. Заробітну плату пропонують від 744 гривні до 1200 гривень. Як правило, робочий день триває вісім годин. Основна вимога до робітників – бажання працювати. Досвід потрібен там, де є кваліфікована робота. Прибиральником може працювати будь-хто і з будь-якою освітою. Випробовувального терміну немає.
Кілька років тому вакансій прибиральників було набагато більше, ніж тепер. Порівняно з минулим роком, цього року їх зменшилося майже вдвічі. Вакансії не застоюються. Люди, які залишилися без роботи, погоджуються прибирати виробничі приміщення, щоб мати хоч якісь засоби для існування.
Прибирати службові приміщення часто погоджуються студенти, але найчастіше це роблять жінки передпенсійного віку, щоб, отримавши пенсійне забезпечення, мати можливість продовжувати роботу. Чоловіки найчастіше прибирають території.
1 березня 2010 року під час засідання виконавчого комітету Львівської міської ради секретар міськради Володимир Квурт дав протокольне доручення розробити проект рішення для встановлення мінімального рівня зарплат для двірників у Львові у сумі 1 000 грн.
