Marianna Soronevych
З 19 по 22 серпня у столиці України відбувся Всесвітній Форум українства. Напередодні двадцятої річниці дня Незалежності України до золотоверхого Києва з’їхалися представники усіх континентів багатомільйонної української діаспори. І яким би не було становище в економіці та суспільному житті української держави в переддень очікуваного свята, жодна повноцінна людина не могла навіть на мить засумніватися в тому, що краще для її народу: щастя свободи чи ганебна залежність.
Знайомлячись з обличчям нації ми перш за все звертаємося до пізнання духовності та культури спільноти людей, що тільки за наявності цих двох визначальних чинників може іменуватися нацією.
Духовне становлення людини на протязі життя проходить через горнило малих чи великих випробувань і одним із найболючіших є розлука з Батьківщиною. Та як показують приклади в історії людства, на землях, що зазнавали поневолення, національна свідомість та достоїнство загартовуються і розвиваються із потроєною силою, а люди, що волею долі зазнали еміграції, чи не найбільше спричинилися до важливих позитивних перемін в історії Батьківщини.
З 19 по 22 серпня у столиці України відбувся Всесвітній Форум українства. Напередодні двадцятої річниці дня Незалежності України до золотоверхого Києва з’їхалися представники усіх континентів багатомільйонної української діаспори. І яким би не було становище в економіці та суспільному житті української держави в переддень очікуваного свята, жодна повноцінна людина не могла навіть на мить засумніватися в тому, що краще для її народу: щастя свободи чи ганебна залежність. Триста делегатів та численні запрошені гості, що долучилися до роботи Форуму, у секціях різнопланового спрямування, починаючи від вирішення правових та законодавчих питань, були єдині у тому, що українці по справжньому захистять себе від різного роду «гуманітарних» провокацій лише тоді, коли добре знатимуть власну історію, культуру, народні традиції та літературну українську мову. Ми ще недостатньо використовуємо ту незалежність і свободу, яку отримали 20 років тому, боїмося бути вільними, боїмося наслідків нашої волі, бо це означає відповідальність. Як суспільство у цілому, так і кожна окрема особистість у суспільстві, повинна почувати себе вільною, щоб бути собою. Лише таке суспільство здатне творити справедливі закони на базі загальнолюдських цінностей і забезпечувати їх справедливе виконання. Без сумніву, саме діаспора, плекаючи духовний зв’язок з Батьківщиною, відіграє важливу роль на шляху здобуття незалежності Українською державою. Люди, що у час скрути були виштовхнуті державою за її межі, стали її першими помічниками. Опинившись за кордоном у екстремальних умовах, де освоєння новизни спонукає пройти шлях адаптації якомога швидше для співіснування із суспільством у котре потрапили, ці люди стали для своєї країни носіями нового демократичного мислення і світобачення. Чи не тому, коли звучать заклики створити у державі належні соціальні умови, що стануть стимулом для добровільного повернення трудових мігрантів на Батьківщину, деякі чиновники так опираються цій думці. Бо когорта громадян, що звикли жити і працювати у розвинутому на основах демократії суспільстві, котрі у своїй чисельності вже сягають мільйонів, являють собою загрозу залишкам тоталітарного режиму.
На шляху реформ найменші здобутки утверджують у вірі, що можна досягти більшого. Емігранти так званої «нової хвилі» відрізняються від попередніх тим, що вони не є вигнанцями і мають реальну можливість повернутися на Батьківщину. Вони одночасно живуть у двох світах не пориваючи живого зв’язку з Україною, бо здебільшого майже усі залишили там рідних чи близьких. Тож, на відміну від попередніх, сучасна хвиля еміграції з України набагато тісніше пов’язана з світовими тенденціями міграції і безперечно так себе і почуває, використовуючи право вільно виїжджати за кордони держави і вільно повертатися до неї, приймати активну участь у житті держави, громадянами якої вони являються, що записано у Загальній декларації прав людини, як невід’ємне право мешканця планети Земля. Та щоб показати себе перед світовою спільнотою, як дійсно новітнє, молоде, енергійне, дієздатне формування людей, було б доречно до іміджу сучасного мігранта успадкувати кращі інтелектуальні здобутки та традиції попередніх поколінь українських емігрантів, не нехтуючи загальновизнаними правилами толерантності та цивілізованого способу відстоювання власних переконань.
У всі скрутні часи на нашій землі, щоб послабити силу нації, недруги винищували еліту народу. Кризи останніх десятиліть замінили фізичне винищення хвилею відтоку найдієздатніших сил суспільства за межі держави. Але тепер усе набагато складніше з визначенням ворогів. За оцінками політологів, необхідно не менше два – три покоління, щоб виросла наша українська еліта в політиці, культурі, науці. Та нова еліта держави, що стане провідником до духовного відродження української нації, а зрештою і Незалежної демократичної України.
Та все ж, яка сентиментальна і добра українська душа! Попри усі протиріччя, попри запальні дискусії, що виникали у процесі пошуків шляхів вирішення важливих і нагальних справ, українці всіх держав і континентів все ж були одностайні … коли співали «Боже Великий єдиний, нам Україну храни»!
За матеріалами та враженнями з Всесвітнього Форуму
українців Марія Гайдай, Київ – Варезе
