Marianna Soronevych
Не той тепер Рим, Тібр-річка не та, “Рома”, яка ще зовсім недавно вважалася одним із головних претендентів на скудетто і фаворитом у парі 1/8 Ліги чемпіонів з “Шахтарем”, нині міцно запала в зимову сплячку. У Серії “А” римська команда на щось серйозне вже не претендує, доля її тренера висить на волосині, відтак і сама якість гри “вовків” котується не вище, ніж посередньо. Одним словом, “Шахтар” потрапив саме в той час і в потрібне місце.
“Шахтар” взяв Рим!
Як виявилося, ліпшого супротивника годі було чекати. Незважаючи на розпал сезону, римська команда виглядає достоту розбалансованою, точніше розхристаною. Фактично кожна її складова – від клубних менеджерів до командних лідерів – перебувають у стані перманентного пошуку. Той шукає гроші, хтось – спокій, дехто – свою гру, решта – вчорашні спогади.
В підсумку незручна, колюча, потужна і амбітна команда перетворилася на простий набір розрізнених індивідуалістів не в найліпшому емоціональному форматі. Йти в гору з такими хлопцями – завдання надскладне. Я б сказав – невдячне. Тут потрібен виважений колективний маневр, тонке відчуття не лише ліктя, а й моменту. Та й справжні “буйні” також би стали в нагоді. З ними набагато простіше штурмувати висоту.
Замість усього цього – розрізнений загін старіючого Імператора Ческо, стомлені очі якого не випромінювали навіть люті. Азарт – ключова складова будь-якої звитяги. Він потрібен навіть в стрибках у лантухах. Не кажучи вже про футбол. Лідер “Роми”, врешті, як і його поплічники, особливою жагою не вирізнявся.
“Шахтар”, який уже помітно виріс із коротенького вбрання вискочки, безумовно, вже навчився не тільки себе презентувати на полі, а й прилаштовуватися під опонента, використовувати свої сильні сторони, а слабкі – суперника. Передусім тому, що були гарні вчителі.
Можливо, це звучить зухвало, проте навряд чи можна знайти вагомі аргументи проти того, що гірники з римлянами зіграли на класі. Вони діяли винятково за ситуацією, за рахунком, за потребою. Либонь, певною мірою їм пощастило. Особливо після першого пропущеного м’яча. Проте й фарт, як відомо, будь-кому не підкоряється.
Зрештою, з боку нашого чемпіона робилося все так, як лікар прописав. Коли треба було прискорюватися – вони це робили. Можливо, й через “не можу”, проте дивно зараз, у середині лютого, чекати від донеччан реінкарнації їхньої жовтневої форми. Коли треба було просто тримати м’яч, витягувати з суперника нерви й жили, їм це вдавалося ще ліпше. Як, до речі, й використовувати чужі помилки.
Проте, знову ж таки, не варто саме на цьому акцентувати увагу, адже другий за ліком гол “Шахтаря” випадає з даного контексту. Дуглас намалював шедевр. Це заслуга лише його і партнерів, а не бідолахи Риїзе чи ще якогось недолугого візаві. Тобто, правильні розрахунки, потрібні дії, а точніше – прості речі, котрі, як відомо, рятують життя, – у нашому випадку стали запорукою не досить переконливої за смаком, проте досить впевненої за змістом перемоги. Парадокс – чим більше затерті істини, тим вони виявляються живучішими.
Тепер, після комфортної виїзної перемоги (між іншим, прем’єрної для гірників у Вічному Місті) “Шахтар” по праву вважатиметься фаворитом пари. І шанси на вихід до чвертьфіналу вже будуть не “п’ятдесят на п’ятдесят на користь “Шахтаря”, як казав до матчу президент донецької команди, а вже як мінімум відсотків на десять вищими для нашої команди.
Саме такому сценарію зайвий разможуть сприяти домашні стіни “Донбас-Арени”, котрі ще не знають гіркоти поразок, неймовірний емоційний підйом донецьких футболістів, рівень їхньої функціональної готовності, що за два тижні апріорі має бути ліпшим, аніж у першій зустрічі.
Одначе на шляху до чергового історичного рубежу “Шахтарю” доведеться вирішити дві серйозні проблеми. Перше – мінімізувати помилки в центральній ланці оборони. І друге – загасити пожежу в зоні опорній. Насамперед тому, що перша проблема виглядає прямим наслідком другої.
Пара Хюбшман – Мхітарян так і не зуміла стати надійним хвилерізом. Більше того, практично вся небезпека поблизу воріт П’ятова виникала після помилок саме на цьому стратегічному напрямку. Можливо, варто пошукати інше поєднання опорних півоборонців. Адже не факт, що коли пройшло одного разу, то зростеться й вдруге. Тим більше, що Мхітаряну, здається, надто важко вжитися в зовсім нову й незвичну для себе роль. З цього приводу буде доречніше сім разів відміряти.
Та це трішки пізніше. Наразі найдоречніше віддати кесарю кесареве. Далекий від ідеальної форми, в лігві далеко не зручного супротивника “Шахтар” зумів витиснути максимум. Історичний вихід до плей-оф чемпіонської Ліги для донеччан ознаменувався історичною перемогою, що однозначно цементує реальні передумови для нової знаменної віхи – перепустки до вісімки найсильніших клубних команд континенту.
Півроку тому про таке важко було бодай мріяти. Кілька місяців потому мрія обросла скелетом, та все одно продовжувала залишатися рожевою. І от зараз, після того, як колишній гігант із Вічного Міста виявився велетом на глиняних ногах і майже без бою кинув суперникові ключі від брами, до мрії, здається, можна доторкнутися.
Із цим тремтливим почуттям доживемо до восьмого березня.
