Marianna Soronevych
Богдана Брославського, священника, протеєрея, відповідального місії в Італії Київського Православного Патріархату, українська громада Неаполя знає як чуйну й небайдужу до проблем співвітчизників особистість.
Він скромний і ввічливий у спілкуванні, крім того не позбавлений почуття гумору: любить пожартувати чи підживити розмову церковним анекдотом. І це ще не все. Отець Богдан є палким прихилником українських народних пісень. Певний час він брав активну участь у діяльності гурту «Українці» під керівництвом Любові Щепенюк. Сама вона згадує про нього як веселу й хорошу людину. «У о. Богдана, – каже пані Люба , – феноменальна пам”ять. Якось за один вечір він, на моє прохання, відтворив з пам”яті на папері великий сценарій різдв”яного вертепу, детально розписавши усі ролі».
Щонеділі українські православні Неаполя приходять до церкви Святого Миколая, щоб почути Слово Боже з його уст. З ним також співслужать священники Василій Трач і Костянтин Артамонов. Зараз у період великого посту перед Пасхою Господньою, парафіяни приходять уранці на 8.30 до сповіді перед Службою, а вже о 12.00 починається літургія римо-католицького обряду.
Уроджнець Перемишлянського району Львівської області та випускник Луцької духовної семінарії, отець Богдан знає і любить свою справу. «Якщо якусь неділю не відслужу святу літургію, – каже священник, – то відчуваю що мені чогось не вистачає». Раніше йому доводилося правити у церкві братів селезіанів при коледжі Дон Боско. Але район Неаполя, у якому вона знаходилася, був незручним для православних віруючих. Тому священнику довелося шукати нове приміщення. 31 жовтня 2010 року відбулося відкриття україської православної церкви Святого Миколая на площі Кавур при італійській церкві Святої Благодатної Марії (Santa Maria delle grazie). Владика Ілларіон, приїхавши до Неаполя з дружнім візитом, навідався до церкви, будівлю якої було зведено ще у 1849 році, й був дуже задоволений від її дизайну та духовної аури. До речі, три роки тому, у період різдв”яних свят, у церкві стався дивний випадок. Жінка, відповідальна за прибирання, забула на престолі запалені свічі, від них зайнялися вогнем скатертина та ялинка, що знаходилася поряд. Коли ввечері відімкнули церкву, її приміщення було наповнене димом, а ось сліду від скатертини та ялинки, навіть їх попелу, взагалі не знайшли. Спогадом про цю, дивну з точки зору фізики, пожежу є чорна пляма на престолі від спаленої свічі. Сама ж італійка, яка через свою необережність спровокувала пожежу, вірить, що церкву врятувала ікона Свтої Благодатної Марії, яка спогладає з центральної стіни над престолом.
«Під час першої Служби Божої, – розповідає о. Богдан Брославський, – ми мали на престолі ікони тільки Ісуса Христа та Богородиці. У ві сні мені явився Святий Миколай, який з докором накивав мені пальцем. Після цього наша церква порясніла іконами цього святого…». Римо-католицьким собраттям та італійським прихожанам також дуже подобаються православні ікони, які залишаються у церкві й під час їхніх богослужінь, а це – «Софія премудрість Божа», «Таємна вечеря», «Серафим Саровський», «Пресвята Богородиця Семистрільна», «Всевидяче око», «Ікона Господа Вседержителя». З великим захопленням оглядають італійці й українські вишивки , якими обрамлені (звичайно не в період посту) більшість ікон.
До о. Богдана Брославського звертаються люди за добрим словом, порадою, благословенням, а то й з практичним проханням, наприклад, допомогти знайти роботу. І не тільки українські віруючі. Якось звернулося подружжя індійських християн, чий син був потрапив в аварію. Просили священника молитися за нього. Отець Богдан подарував цим батькам іконку Святого Миколая з великою вірою у його допомогу і заступництво. На щастя, хлопець видужав й тепер його вдячні батьки є постійними відвідувачами церкви. Не залишається осторонь священник й громадських ініціатив. На прохання асоціації «Розмай» допомагає збирати пожертви для дітей-інвалідів Волинського сиротинця.
«Намагаємося допомагати громаді як можемо, – каже о. Богдан Брославський, – але моїм найбільшим бажанням є правити Службу Божу у наповненій церкві».
Наталія ІВАНИШИН
