Marianna Soronevych
У рамках пілотного проекту “Розбудова дієвості повноважень українських установ у галузі соціальної політики на користь дітей та жінок”, сьогодні, в червоній залі ЧНУ імені Федьковича, відбулась друга зустріч італійсько-українського наглядового пункту з міграції.Соціальні сироти: покинуті діти заробітчан. Саме цю проблему наразі намагаються вирішити обидві держави – Україна та Італія. Як допомогти дітям, батьки чиїх працюють за кордоном, аби покинуті не відчували себе сиротами і щоб не розірвати родинних зв’язків?
Неурядові організації, державні структури, дипломатичні установи, наука – впродовж 2-х днів на знаковій для нашої області італійсько-українській зустрічі обговорюватимуть проблеми, з якими зіштовхуються трудові мігранти та їхні діти, яких останнім часом в суспільстві почали називати соціальними сиротами. Зі слів соціологів, головна проблема покинутих дітей полягає у тому, що залишені без батьків, вони нерідко озлоблюються, стають агресивними, прогулюють уроки, заводять сумнівних друзів, що призводить до каліцтва душі ще не сформованої молодої особистості. Якщо вдатися до мови цифр, то з Буковини в пошуках кращого життя вже виїхало близько двохсот-двохсот п’ятдесяти тисяч осіб. В Україні ця цифра сягає семи мільйонів. У Чернівцькій області є такі села, в яких залишилися лише чоловіки, пенсіонери та діти, бо жінок нестабільність та фінансові нестачі вигнали на заробітки. До такого гіркого фіналу вже близьке і село Нижні Петрівці Сторожинецького району. Про це розповів голова сільської ради, Костянтин Таріца: “Дуже шкода жінок, це одне. Шкода, що наші діти. .. У нас в селі 4 тисячі жителів, із них – 2 тисячі працездатних, 25% – знаходяться на заробітках, із них 80 % – жінки. Такого ще не було ніколи. І ще гірше, що діти залишились вдома. Доглядає бабуся чи дідусь”.
Не обізлилась, не зневірилась, не засудила свою матір-заробітчанку, котра поїхала в Італію, випускниця однієї з місцевих гімназій, 16-річна Тетяна. Вона найріднішу у світі людину не бачила вже цілих 2 роки. На вустах посмішка, в очах глибоке розуміння, в голосі оптимістичні настрої на краще майбутнє, – дівчина усвідомлює, що мама поїхала задля неї і брата, щоб допомогти і фінансово їх підтримати. І хоча періодично Тетяна з мамою спілкується, втім, самотності уникнути вона не змогла. “Я вже звикла до цього, але мені не по собі. З братом і татом, немає з ким поговорити і на кого покластися, не можу розповісти про всі свої проблеми. Я сиджу одинока, хоча спілкуюсь по телефону, інтернету, просто її немає поруч”, – каже дівчина. Аби кількість дітей батьків-заробітчан із травмованими душами та долями не зростала – в Україні вже є 2 пілотних регіони – Тернопільска та Чернівецька області – які робили, роблять і надалі робитимуть чимало корисних справ на підтримку заробітчан та їхніх дітей. Голова громадського обласного об’єднання “Сучасник”, Ельвіра Мручковська, пояснила: “…неурядові організації працюють з дітьми на психологічну підтримку, на навчання основам комп’ютерної грамотності, зокрема, працювати в Скайпі, бо їхніх батьків також вчать працювати, як це робити, щоб вони спілкувалися і їхні родинні стосунки не розривалися”. Окрім цього, функціонують творчі лабораторії, з котрими вже обізнані місцеві вчителі і в яких через арт-терапію дітей вчать мислити про те, що вони не покинуті, що їх люблять і ніколи на залишать наодинці з проблемами.
Джерело: Юлія Сафтенко, служба новин телеканалу ТВА
