Marianna Soronevych
Завершилася ера найвпливовішого італійця останніх десятиліть – велелюбивого і марнотратного Сільвіо Берлусконі. Тепер Італія та її величезні борги – головний біль нового прем’єра, суворого економіста Маріо Монті, пише Наталія Мечетна у №45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року.
В Італії, яку останнім часом змучили погані, пов’язані з наростанням економічної кризи новини, знайшовся привід для свята. 12 листопада вже встигли охрестити датою звільнення країни: у цей день Сільвіо Берлусконі пішов у відставку з посади прем’єр-міністра.
Відхід найвпливовішого за останні 20 років політика Італії його співвітчизники відзначали з властивою їм емоційністю – пили на вулиці шампанське, співали й танцювали. Однак радість мешканців Апеннін тривала недовго.
“Люди, які святкували відставку Берлусконі, були простою меншістю. Куди більша частина італійців виконували свою роботу, більше думаючи про те, що буде робити уряд, щоб отримати необхідні кошти для погашення державного боргу, що зростає”, – каже Корреспонденту італієць Алессандро Маттео. Він упевнений, що для простих людей це означає підвищення податків, зменшення доходів і, звичайно ж, розчарування у політиках.
З Маттео важко сперечатися, враховуючи плачевний стан Італії. Держборг країни, яка живе не за коштами, становить 121% ВВП. З усіх держав єврозони він більше тільки у Греції, що дивом уникла дефолту, – 160% ВВП. У грошовому обчисленні італійський борг вражає ще більше, складаючи 19 трлн євро, або 23% загального боргу всієї єврозони – тобто більше, ніж борги Греції, Португалії та Іспанії, разом узяті.
Ці проблеми укупі з вимогою ЄС рішуче скоротити бюджетні витрати і привели Берлусконі до відставки. Остаточне рішення залишити посаду мільярдер, власник великого медійного бізнесу і великий любитель жінок прийняв після того, як 8 листопада втратив підтримку парламентської більшості.
Тепер витягувати країну з кризової ями доведеться новому прем’єру – 68-річному Маріо Монті. До останнього часу він очолював Антимонопольний комітет ЄС.
“Італійці очікують від нової влади в першу чергу стабілізації економіки та уникнення найгіршого варіанту розгортання подій за грецьким сценарієм”, – пояснює українка Маріанна Сороневич,яка мешкає у Римі і є головним редактором місцевої україномовної Української газети.
Тим часом міжнародні експерти, які спостерігають за подіями в Італії, б’ють на сполох: криза, що розпочалася на периферії Європи, паралізує саме її серце, переходячи в зовсім нову і набагато більш гостру фазу.
“Навіть півроку тому ніхто не міг припустити, що демократично обраний уряд Італії буде витіснений з офісу тільки через тиск ринків”, – коментує Корреспонденту італійські події Педро Сеабра, експерт з Інституту міжнародних відносин і безпеки зі штаб-квартирою в Лісабоні.
Феномен Кавалієро
Залишаючи посаду прем’єра, Берлусконі заявив, що робить це через почуття відповідальності перед країною, щоб допомогти їй уникнути подальших фінансових спекуляцій.
Проте його удавана турбота про Італію не більше ніж видимість, враховуючи, що прославився політик не так своїми реформами, як численними порушеними проти нього кримінальними справами і не менш численними сексуальними зв’язками, в тому числі з повіями і неповнолітніми.
Корупція, ухилення від податків, загравання з мафією, підкуп опозиційних політиків, розбещення малолітніх і груповий секс – лише початок довгого списку звинувачень, в різний час висунутих Берлусконі.
Сам екс-прем’єр, підбиваючи підсумки свого досвіду спілкування з італійською Фемідою, заявив, що в житті йому довелося бути присутнім на 2.500 судових слуханнях і 587 разів відвідувати поліцейські дільниці. Незважаючи ні на що, йому вдавалося завжди виходити сухим з води: кримінальні переслідування чарівним чином припинялися чи то через нестачу доказів, чи то після закінчення терміну давності. За своєю звичкою сміливо жартувати на публіці Берлусконі назвав себе найбільш переслідуваною людиною за всю історію світу.
“Італійці люблять мене”, – водночас не втомлювався повторювати він. І почасти мав рацію.
“Берлусконі був чудовим політиком для постідеологічного світу, – зазначає Александер Стілл, автор книги про найнеймовірнішого італійського прем’єра Римський мішок. – Скориставшись втомою від старих ідеологій ХХ століття – в Італії це католицизм і комунізм, – він створив чисто індивідуалістичне і матеріалістичне бачення, спираючись певною мірою на своє телебачення”.
Іншими словами, Берлусконі свого часу з’явився перед співвітчизниками як втілення американської мрії на італійський манер. З хлопця, який заробляє на життя продажем пилососів і співом на круїзних теплоходах, він перетворився на найвпливовішу людину країни. Збивши мільярди доларів на будівельному і медійному бізнесі, він згодом прийшов у велику політику. Уряд Італії Берлусконі очолював тричі: у 1994-1995, 2001-2006 і в 2008-2011 роках.
“Можливо, це дивно чути, але Берлусконі не був найбільш ненависним політиком”, – каже Маттео, наголошуючи, що тривалий час в країні йому просто не існувало гідної альтернативи. Політична еліта Італії переважно була представлена старими політиками, що піклуються про свої інтереси, і Берлусконі нерідко вибирали як найменшу з бід. Хоча, перебуваючи при владі, Берлусконі, за словами Маттео, діяв як справжнісінький італієць – дбав про власні економічні інтереси.
Бізнес Берлусконі подібно спруту розрісся по країні: йому належать близько 150 підприємств найрізноманітнішої спрямованості – будівельні компанії, пенсійні фонди, футбольний клуб Мілан, медіакорпорація Mediaset. В цілому впливовий Forbes оцінив статки екс-прем’єра у $ 7,8 млрд.
Пояснюючи причини, з яких олігарх із сумнівною репутацією неодноразово вигравав вибори і займав прем’єрське крісло, Сороневич каже про те, що треба мислити італійськими категоріями. Ровесникам Берлусконі, літнім італійцям, що становлять левову частку населення країни, політик подобався особисто. Його гумор, товариськість і навіть сексуальні пригоди імпонували пенсіонерам. За харизму, ввічливість і велелюбність співвітчизники прозвали Берлусконі Кавалеро.
Це до останнього зберігало політику високий рейтинг: згідно з останніми замірами, зробленим інститутом маркетингу IPR напередодні його відставки, Берлусконі підтримували 24% італійців. І це найнижчий показник в його політичній кар’єрі.
Однак красномовством Берлусконі підкорив далеко не всіх виборців. “Особисто я маю до нього суперечливі почуття, – ділиться з Корреспондентом італієць Мауріціо Аскеро, керуючий партнер компанії Maas Markets Ltd. – Мені шкода його, тому що, будучи одним з найбагатших людей в світі, він повинен був платити за дешевих повій, часто неповнолітніх, а це означає, що, незважаючи на всі гроші, всередині себе він так і не досяг нормальної самооцінки”.
Водночас Аскеро зізнається, що зневажає політика за те, що той залишив Італію з великою діркою в економіці. Співвітчизник пригадує Берлусконі багато чого – і мафіозі, що живуть в його домі, і дружбу з диктаторами (зокрема поцілунок руки Муаммару Каддафі), і клоунаду на політичній арені, і образи на адресу політичних лідерів.
Кажучи про те, чим відзначився Берлусконі у своїй внутрішній політиці, італійці в першу чергу згадують про так званий закон Lodo Alfano, що забезпечує прем’єру імунітет. “Крісло прем’єра не гарантує тобі прихисток, поки ти не береш веселий закон, який дозволяє тобі уникнути переслідування у кримінальних справах минулого”, – каже Маттео.
Умив руки
Характеризуючи нинішній стан країни, опитані Корреспондентом італійці використовують схожі епітети: останні 20 років Італія немов би перебувала під наркозом або в стані сп’яніння, а тепер настав час прокинутися.
“Берлусконі не розумний, але він дуже кмітливий. Він розумів, що середній італієць тільки те й робить, що мріє – про футбол, про оголених жінок, економічні казки”, – пояснює Аскеро тонкощі менталітету своїх співвітчизників. Також, на його думку, політичне довголіття екс-прем’єра обумовлено тим, що він говорив людям те, що вони хотіли чути: мовляв, все гаразд, не хвилюйтеся, я думаю про ваші потреби.
“Зараз, коли Італія перебуває на межі банкрутства і втратила будь-яку довіру до себе, стало зрозуміло, хто він і що зробив. Нічого”, – резюмує Аскеро. І дає особисту пораду Берлусконі: йому непогано було б взагалі емігрувати з країни.
Проте сам 75-річний Кавалеро натякає на можливе продовження його роману з Італією. Він вже заявив, що хоче повернутися в уряд, тим більше, що його вага в країні все ще значуща.
Приміром, за словами Сороневич, вкрай цікаво спостерігати, як висвітлюються події в різних місцевих ЗМІ. На телеканалі групи Mediaset, що належить Берлусконі, показують винятково прихильників політика, всіх інших називаючи не інакше як хуліганами. Водночас інтелектуальні новини Canale 7, які веде один з найкращих італійських журналістів, Енріко Ментана, знаходять ефірний час і для противників екс-прем’єра.
“Якщо ще кілька тижнів тому прихильники Берлусконі насмілювалися захищати його, тепер жорстка критика Європи заглушила їхні голоси”, – каже Сороневич.
Прихід Професоре
Отже, як написали італійські ЗМІ: на зміну Кавалеро прийшов Професоре. Монті має репутацію одного з найбільш авторитетних і шанованих економістів в країні. За його плечима багаторічний досвід викладання економіки в Туринському університеті, посада ректора Університету Луїджі Бокконі в Мілані і робота комісаром ЄС.
Призначення Монті вже схвалили і глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, і президент ЄС Герман ванн Ромпей.
“Серйозна людина з нормальним сексуальним життям, тому він розглядається як повна протилежність Берлусконі”, – розповідає Аскеро.
Сам Монті сподівається протриматися при владі як мінімум до 2013 року, коли в країні повинні відбутися чергові парламентські вибори. Він розуміє, яка відповідальність на нього покладена, і заявив про свій намір побудувати для Італії “майбутнє надії і гідності”.
“За зусиллями сенатора Маріо Монті з формування нового кабінету з тривогою стежать по всьому світу, – коментує Корреспонденту те, що відбувається, Оуен Райан, експерт міжнародного аналітичного центру HIS Blobal Insight зі штаб-квартирою в США. – Адже він зіткнеться з необхідністю прийняття економічних реформ, покликаних заспокоїти ринки, а також повинен показати себе як ефективний керівник країни після драматичного відходу Сільвіо Берлусконі”.
За прогнозами Райана, спочатку уряд Монті буде популярний у виборців, але медовий місяць швидко закінчиться, тому що від нього чекають режиму жорсткої економії, який так і не зміг втілити в життя Берлусконі. Це і скорочення зарплат держслужбовцям, і збільшення податку на додану вартість, і збільшення пенсійного віку.
Необхідність затягнути паски розуміють і самі італійці. Зрозуміло, що країну чекає похмуре майбутнє, але, принаймні, “можна бути впевненими в тому, що містер Монті не стане влаштовувати вечірки бунга-бунга [як Берлусконі в своїх заміських резиденціях], подробиці яких щодня смакуватиме світова преса”, – резюмує Аскеро.
Корреспондент
