Marianna Soronevych
З легкої руки російського телевізора термін фашизм у сучасній Росії не використовує хіба що лінивий. Однак зла іронія долі полягає в тому, що політика Кремля куди більше нагадує справжній фашизм. Той самий, який впроваджував у Італії Беніто Муссоліні.
Про це зняв сюжет Канал24.
Різниця між Римом та Берліном середини ХХ століття можна описувати довго. Та один із ключових пунктів стосувався відношення до держави. Якщо для німецьких націонал-соціалістів пріоритетом була ідея расового панування, то для Муссоліні головний пріоритет був зосереджений в посиленні держави. Квінтесенцію підходу сам італійський дуче сформував у своїй промові в Палаті депутатів у травні 1927 року: Все в державі, нічого проти держави і нічого поза державою.
Для цього офіційний Рим заганяв під контроль держапарату всі без виключення сфери життя.
До 1935 року три чверті італійських фірм перебували під держконтролем. Тоді ж були видані укази, які зобов’язували банки, підприємства відмовитися від іноземних акцій на користь національних цінних паперів.
Однак одним бізнесом справа не обмежилась. Італійський дуче зосередив у своїх руках всю повноту влади. Під його особистим контролем були міністерство внутрішніх справ, закордонних справ, міністерство колоній, корпорацій, оборони і громадських робіт.
Дещо згодом він сформував ОБПА – особисту службу охорони, завдяки якій зумів усунуть будь яку конкуренцію, ставши недосяжним для потенційних опонентів.
Паралельно Муссоліні намагався побудувати свій особистий італійський світ, проводячи італіізацію захоплених територій.
Парламент був позбавлений право контролювати діяльність італійського керівника. Той перестав нести перед законодавчим органом країну будь яку відповідальність. Місцева автономія пішла під ніж. Навіть мери були замінені головами адміністрації, яких назначали.
Принагідно держава поставили собі на службу пресу, освіту та кінематограф. Всі вони були зобов’язані просувати ідею про те, що фашизм – це головна альтернатива лібералізму і демократії.
При цьому Муссоліні робив ставку на іміджеві проекти. Такі, як лайнер Rex для завоювання “блакитної лінії” Атлантики. Це приз за рекорд швидкості при перетині океану.
В цьому ж списку – найшвидший гідроплан у світі Macchi M.C. 72, чи трансатлантичний переліт Італо Бальбо. Всі ці проекти отримували фінансування з державного бюджету.
При чому по мірі того, як йшов час, апетити росли. Спочатку дуче починав з антизахідної риторики, заявляючи про плани про створення з Італії великої країни, яку поважатимуть, і з якою рахуватимуться у Європі та світі. Але за ним послідувало захоплення Корфу в 1923 році, створення маріонеткового режиму в Албанії і встановлення контролю над Лівією.
Сферою своїх інтересів Муссоліні вважав Середземномор’я, яке мало стати зоною, підконтрольною Риму. Передостаннім передвоєнним завоюванням Риму стала Ефіопія, в яку італійські війська вторглися в жовтні 1935 року. Останнім – Албанія, яка була завойована протягом 5 днів в 1939 році.
Держава понад усе, контроль над силовими структурами і бізнесом, пропаганда і антизахідність, територіальна експансія. Ці формули в рівній мірі описують Італію 30-х років ХХ століття та сучасну Російську Федерацію.
__________________________________________________
БІЛЬШЕ НОВИН:
