in

Зовнішня політика як випадковий елемент програм партій

   Умовно всі політичні партії, які братимуть участь у виборах 28 жовтня, за їхніми пріоритетами у зовнішній політиці можна розділити на три групи: прозахідні, проросійські та такі, що не знайшли місця для зовнішньої політики у своїх передвиборних програмах.

Прозахідний блок: ПР, Батьківщина та НУ

До “прозахідного” блоку можна в тій чи іншій мірі віднести партії, які мають діаметрально протилежні погляди в інших сферах життя. Так, курс на інтеграцію до ЄС проголосили нині непримиренні політичні суперники: Партія регіонів, “Батьківщина” та “Наша Україна”.

Втім, ПР виступає за “асоційоване членство в Євросоюзі” зі створенням зони вільної торгівлі та зняттям візових бар’єрів. Одночасно Партія регіонів виступає за посилення економічної співпраці з СНД, але не закликає до вступу в лобійовані Росією інтеграційні утворення. Серед стратегічних партнерів України ПР називає півсвіту: Росію, США та Китай.

Дуже схожі тези висуває політичний опонент. “Батьківщина” також виступає за асоціацію, зону вільної торгівлі та безвізовий режим з ЄС на тлі партнерства з Росією.

А от “Наша Україна” – єдина з трійки, хто, крім курсу на ЄС, проголошує курс на членство в НАТО, а відносини з Росією згадує лише в контексті денонсації укладених з нею газових угод.

Політолог Олексій Гарань каже, що відмінності між ключовими конкурентами є, але полягають вони переважно в акцентах і нюансах, бо партії бояться відштовхнути виборців чіткими тезами:

“Відмінності є. Наприклад, об’єднана опозиція чіткіше наголошує на європейській орієнтації. Партія регіонів більше говорить про пошуки нових ринків, про взаємовигідні зв’язки з Росією. … Партія регіонів не відкидає курс на вступ до Європейського Союзу, але зараз вони намагаються цю тему менш акцентувати. Вони більше говорять про те, що ми – прагматичні, збалансовані, з усіма працюємо”, – каже пан Гарань.

Курс на євроінтеграцію у своїх програмах проголосили ще кілька менших партій: “Рідна Вітчизна” (з позаблоковим статусом), Партія Зелених (“особливе партнерство України з ЄС” та реформування СОТ, МВФ і СБ) та Українська платформа “Собор” (денонсація Харківських угод, участь у європейських та євроатлантичних системах безпеки).

“Проросійський” блок

За лідерство у блоці проросійських партій змагаються Комуністична партія та “Руський блок”. КПУ закликає зміцнювати державний суверенітет України, вступаючи до Митного союзу, Єдиного економічного простору та навіть до Євразійського економічного союзу, який поки що існує лише в гаслах президента Росії Володимира Путіна.

КПУ також виступає за припинення співпраці з МВФ та перегляд “нерівноправних міжнародних договорів”, найперше – з СОТ, і вимагає закріплення в Конституції нейтрального і позаблокового стану України.

Схожі за риторикою, але більш радикальні кроки в зовнішній політиці пропонує “Руський блок”, який вбачає майбутній добробут України лише “разом з Росією” на противагу “нав’язаним чужим західним цінностям”. Партія перевершує КПУ за кількістю інтеграційних проектів з Росією, куди має вступити Україна, додаючи до них ще й “консорціум з експлуатації єдиної газотранспортної системи”.

“Руський блок” не лише виступає за неприєднання України до НАТО (що і так закріплено в чинному законодавстві), але й наполягає на неприєднанні до ЄС, який називає “антиросійським блоком”, а не інтеграційним економічним об’єднанням. Програма містить і пункт про безстрокове базування в Україні Чорноморського флоту Росії. І якщо КПУ прагне припинити чи обмежити співпрацю лише з СОТ чи МВФ, то “Руський блок” додає до цього переліку ще є Всесвітній банк.

До проросійського блоку можна також віднести і “Народно-трудовий союз України”, який виступає за єдність “трьох братських народів”, але не уточнює, в якій формі.

Політична партія “НОВА ПОЛІТИКА” у зовнішній політиці обрала відому в Україні багатовекторність: з ЄС та США вона прагне “стратегічного партнерства”, а з Росією та СНД – “рівноправних і взаємовигідних відносин”.

“Європейськість” як орієнтир

Для деяких інших партій поняття зовнішня політика зводиться до проголошення в Україні курсу на “європейські” рівень/якість життя. При цьому до європейського рівня у різних сферах життя апелюють практично всі політичні сили, але не пояснюють, що саме мають на увазі, і рівень життя якої з країн Європи (чи ЄС?) вони розуміють як європейський.

Наприклад, єдиною згадкою про потенційні вектори розвитку України на зовнішній арені в програмі Радикальної Партії Олега Ляшка є обіцянка забезпечити студентів “стипендіями європейського рівня”. А політична партія “Зелені” хоче збільшити до “європейського” рівня заробітні плати. Така ж побіжна згадка про зовнішньополітичні цінності і в програмі партії УДАР Віталія Кличка, яка зобов’язується досягти “європейських” стандартів життя. Українська партія “Зелена планета”, своєю чергою, планує будувати Україну “європейську державу” та дотримуватися прав і свобод людини, які відповідають традиціям “європейської” демократії. Ліберальна партія просто проголошує у своїй програмі, що Україна є “європейською державою”, а має бути ще й “домом миру”. Цей незафіксований у міжнародному праві статус, вважає партія, змінить зовнішню політику України з незрозумілої на зрозумілу.

Кульмінацією такої “європейськості” є програма партії “УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО”, яка закликає “створити Європу в Україні”, а описуючи Україну своєї мрії, пише про вільне і необмежене пересування за її межами. Майже всі політичні партії схильні описувати те, що вони вважають позитивним та взірцевим як “європейське”, але викликає сумніви, чи може такий підхід свідчити про їхню проєвропейську орієнтацію, чи радше є усталеним мовним зворотом.

Політолог Олексій Гарань каже, що поняття “європейський” стало зрозумілим для українців орієнтиром, але визнає, що політичні партії його вживають радше декларативно:

“Це є певним орієнтиром, тому що, коли ми говоримо “європейські цінності”, “європейські стандарти”, ми розуміємо про що йдеться. Ми хочемо, щоб це у нас було, але далі виникає питання, що треба зробити, щоб це все втілити, і тут, дійсно, програми багатьох партій стають більш аморфними і більш розпливчастими”.

Сільське господарство та українська діаспора

Зовнішню політику українські партії трактують дуже широко, вносячи туди навіть промотування української агрокультури.

Так, партія ВО “Громада” зводить свою політику у сфері міжнародних відносин до підтримки української діаспори та до залучення її до просування здобутків і досягнень українського сільського господарства.

“Надати допомогу діаспорі зі створення Екопоселень і закупівлі в Україні насіння, його районування, виробництво та продаж посівних матеріалів у своїх країнах”, – йдеться в програмі “Громади”.

ВО “Свобода” також оминає зовнішню політику, але про наміри партії можна здогадатися по лозунгу про “гідне місце серед провідних країн світу” для України: пояснень про те, яким саме має бути це гідне місце у нинішній системі міжнародних відносин, немає. Опосередковано, до зовнішньої політики можна віднести гасло партії “скасувати зрадницькі “Харківські угоди”, занесене, втім, самою “Свободою” до блоку внутрішніх реформ.

Політична партія Українська Національна Асамблея у своїй програмі лише натякає на наявність в Україні зовнішніх загроз, твердячи, що від них Україну захистить боєздатна армія із “ядерним щитом”. Лишається таємницею, чи Україна має сама повернути той щит, чи скористатися щитом когось із сусідів.

Втім, як свідчить приклад Партії Пенсіонерів України, наявність блоку “зовнішня політика” в програмі партії ще не означає чіткого пояснення самої політики. Партія Пенсіонерів обмежилася теоретичними визначеннями понять “національна безпека” і “концепція національної безпеки”.

Є ще кілька політичних сил, в програмах яких зовнішня політика майже або повністю випущена. Так, в програмі Соціалістичної партії до “зовнішньої політики” можна зарахувати хіба що тезу про те, що Україна має стати “ключовим гравцем у вирішенні світової продовольчої проблеми”. Так само пише у своїй програмі і партія Наталії Королевської “Україна – Вперед!”. Інших згадок про зовнішню політику в програмах обох сил немає.

Таку маргінальність зовнішньої політики в програмах партій Олексій Гарань з Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії називає типовою для багатьох кран.

“Зазвичай виборців цікавлять більше внутрішні, соціально-економічні питання. А от, зовнішньополітичні питання виникають, коли стоїть питання якогось геополітичного вибору або коли треба мобілізувати свій електорат на гаслах, які можуть розколювати суспільство. От у нас перед виборами завжди виникає питання російської карти”, – каже пан Гарань і додає, що ті з українських партій, які претендують на перемогу на виборах 28 жовтня, уникають чітких зовнішньополітичних позицій, щоби не відштовхувати прихильників.

“Враховуючи, що в Україні є різні геополітичні орієнтації населення, то ці партії, які хочуть захопити побільше електорату, взяти більшість в наступному парламенті, вони, навпаки, намагаються уникнути якихось зовнішньополітичних дражливих питань, тому що вони можуть якусь частину електорату завоювати, а іншу частину відштовхнути”, – вважає експерт.

Більше про вибори до Верховної Ради читайте в проекті  Парламентські вибори – 2012

Натисніть, щоб оцінити цю статтю!
[Усього: 0 Середній: 0]

Переклад українського диплома в Італії

Цьогоріч українці за кордоном вже загубили 9 тисяч паспортів – МЗС