Marianna Soronevych
Якісна література – як ковток свіжого повітря для поціновувача хорошої книги. Пропонуємо вашій увазі рейтинг зі 20 найвизначніших надбань української публіцистики і не тільки.
1. Іван Нечуй-Левийцький, “Кайдашева сім’я”
Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор і сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози. До нашого рейтингу ввійшли повісті «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я», а також п’єса «На Кожум’яках».
2. Леся Українка, “Лісова пісня”
Читачам пропонується збірка творів Лесі Українки — видатної вітчизняної поетеси. Її творчість є великим скарбом не тільки української, а й усієї світової культури. До збірки ввійшли вибрані поезії Лесі Українки. Також у нашому списку представлена драма-феєрія «Лісова пісня» — справжній літературний шедевр. Видання адресоване широкому загалу шанувальників української літератури.
3. Всеволод Нестайко, “Тореадори з Васюківки”
Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Це перше видання нової авторської редакції роману з новими надзвичайно веселими епізодами.
4. Панас Мирний,”Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Відомий роман Панаса Мирного порушує значущі проблеми українського суспільства другої половини XIX ст. Автор глибоко розкриває психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання. Але навіть не це примушує нас перечитувати роман знову і знову… Крізь увесь твір стержнем проходить філософська ремінісценція, взята з Біблії і винесена у заголовок роману: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Вічне запитання залишається без відповіді протягом багатьох тисячоліть і примушує нас і сьогодні замислюватися над протистоянням добра і зла.
5. Микола Хвильовий, “Я (Романтика)”
До книжки увійшли вибрані твори Миколи Хвильового (1893— 1933) — українського прозаїка, поета, публіциста, одного з основоположників пореволюційної української прози. Новели прозаїка і сьогодні приваблюють читача не лише тематичною злободенністю, а й стильовою, мистецькою самобутністю. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. Хвильового.
6. Іван Багряний, “Тигролови”
Роман “Тигролови” написаний І. Багряним протягом 1943-1944 рр, на літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою “Звіролови” (скорочений варіант “Тигроловів”) розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки “Старший Боярин”. Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його популярність за кордоном і про увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності. Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей – Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина.
7. Михайло Коцюбинський, “Тіні забутих предків”
У книзі зібрані найкращі твори класика української літератури Михайла Михайловича Коцюбинського, одного з найцікавіших майстрів українського слова. Блискучий новеліст, він є одним із новаторів, що створює невеличкі за обсягом, але психологічно напружені твори. Сюжет у них не головне. Це може бути один день із життя татарської дівчини, яка не знає куди подітися у свято («В путах шайтана»), чи почуття батька, який втрачає дитину квітучого літнього дня («Цвіт яблуні»). Повість «Тіні забутих предків», здавалося б, проста любовна історія двох дітей Карпатських гір, стає духовним заповітом Коцюбинського — людські душі єднаються не тільки в любові, але й у смерті.
8. Олександр Довженко, “Україна в огні”
“Україна в огні”. Якщо в попередніх кіноповістях народ, уособлений головним чином людьми одного села, відображався у роки громадянської війни та мирного будівництва в Україні, то у творі “Україна в огні” – у подіях Другої світової війни. У новій кіноповісті персонажі різко протиставлені: окупанти, патріоти і зрадники. Автор розкриває психологію вчинків своїх героїв і поодиноких зрадників, користуючись зокрема довгими діалогами, на зразок жанру драми.
9. Василь Барка, “Жовтий князь”
Роман “Жовтий князь” Василя Барки, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, написаний у 1958 – 1961 роках і відомий у багатьох країнах світу. Автор розкриває одну з найстрашніших сторінок в історії українського народу та розповідає про Голодомор 1933 року, який йому довелося пережити. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, що несе з собою руйнування, спустошеність, сіє страждання і смерть серед людей.
10. Панас Мирний, “Повія”
Увазі книголюба пропонуємо й роман «Повія» видатного українського письменника Панаса Мирного (1849—1920), про якого І. Франко сказав: «Свіжий і сильний талант». Своє творче покликання Панас Мирний визначив ще в юності, записавши в «Щоденнику»: «…хочу показати безталанну долю житія людського, високую його душу, тепле серце». Мети він досяг в одному зі своїх кращих творів. Розрахований роман на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Панаса Мирного.
11. Михайло Старицький, “За двома зайцями”
Головний герой комедійної п`єси – легковажний цирульник (перукар) Свирид Голохвастов, який вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвастов починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш.
12. Григорій Квітка-Основ’яненко, “Маруся”
“Маруся” — сентиментально-реалістична повість Григорія Квітки-Основ’яненка, написана в 1832-му й опублікована в 1834 році. Перший прозовий твір нової української літератури. На творенні образів Марусі й Василя позначився вплив сентименталізму. Ці образи ідеалізовані, в житті для них головним є почуття, тільки ним вони й живуть.
13. Іван Котляревський, “Енеїда”
Поема “Енеїда” – класичний бурлескний твір відомого українського письменника-класика І.П.Котляревського про життя українського суспільства в XVIII ст.
14. Остап Вишня, “Мисливськi усмiшки та інші оповідання”
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — самобутній український сатирик і гуморист. Його творам притаманні лаконізм, дотепність і образність мови. Читачам пропонується збірка творів вітчизняного майстра художнього слова. Здоровий гумор і нищівна сатира роблять ці твори не лише цікавими, але й актуальними. Видання розраховане на широкий загал шанувальників вітчизняної літератури.
15. Іван Франко, “Украдене щастя”
Творчість талановитого майстра слова Івана Франка (1856—1916) представлена не тільки драматичними творами, а й легкими та ніжними віршами про кохання, дружбу, про вічні проблеми добра і зла. До книжки увійшли твори, передбачені програмою для середніх загальноосвітніх навчальних закладів, — поема “Мойсей”, драма “Украдене щастя”, повість “Перехресні стежки”, а також вірші зі збірок “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд”.
16. Михайло Коцюбинський, “Цвіт яблуні”
Темою твору є переживання батька, який втрачає єдину дитину. Він понад усе хотів би допомогти їй, зберегти життя, але, на жаль, безсилий. Автор розкриває психологічний стан героя, його душу, емоції, показує відчай. Михайло Коцюбинський на прикладі головного героя відтворює своє ставлення до людини, яка просто мусить чекати смерті своєї рідної донечки, але не в змозі навіть допомогти їй. Автор життєво зміг передати весь відчай, біль, думки нещасного батька.
Важливою ланкою твору є протистояння свідомості головного героя: з одного боку, він розуміє, що втрачає свою доньку і намагається прийняти це як закономірність, а з іншого – він не хоче її втрачати і не може зрозуміти, чому саме його маленька донечка повинна померти? Чому навіть лікар не може допомогти благаючій дитині? Чому життя таке несправедливе? Чому він, батько, який повинен захищати свою дитину, мусить зараз сидіти склавши руки і чекати смерті доньки, яка так і не встигла прожити життя? Чому відчай підштовхує його думати про те, щоб швидше все скінчилось (тобто фактично бажати смерті рідної дитини), якщо він взагалі не повинен про це думати? В ньому ніби живуть дві істоти, які борються між собою.
Уся новела сповнена драмою, що викликає в читача бажання співчувати герою.
17. Ольга Кобилянська, “Людина”
До книги відомої української письменниці Ольги Кобилянської (1863-1942) увійшли дві повісті – “Людина” (перший друкований твір письменниці, написаний українською мовою), що розповідає про долю Олени Ляуфлер – жінки з високими ідеалами і прагненнями, сильної духом, і повість “В неділю рано зілля копала…”, в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.
18. Ольга Кобилянська, “Царівна”
Ольга Кобилянська (1863—1942) — відома українська письменниця демократичного напряму. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Цій проблемі й присвячена повість письменниці “Царівна” (1895), про яку свого часу Леся Українка писала: “Краса цієї повісті не так в її ідеях, як у глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки. Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва”.
19. Павло Загребельний, “Роксолана”
Історико-психологічний роман розповідає про долю української дівчини Анастасії Лісовської, яка стала султаншею, коханою дружиною турецького султана Сулеймана Пишного. Ця непересічна жінка зіграла значну роль у суспільному житті Туреччини й увійшла в історію під ім’ям Роксолани.
20. Володимир Сосюра, “Любіть Україну”
До книжки вміщено найвідоміші поетичні твори Володимира Сосюри, через які він увійшов в історію української літератури як неперевершений лірик — щирий і безпосередній у своїм світосприйнятті.
