Marianna Soronevych
Тато ігнорував прохання надати дозвіл на виїзд дитини за кордон на спортивні змагання і відпочинок. Адвокатка Ольга Потапчук розповідає історію своєї клієнтки і шляхи розв’язання проблемної ситуації
Адвокатка Ольга Потапчук розказує, що батько ніколи прямо не відмовляв, але і нічого не робив. Дитина ж, коли зрозуміла, що тато своїми діями просто обмежує її розвиток, наполягла на тому, щоб питання вирішувалося в суді.
Коли варто розпочинати судову справу щодо отримання дозволу на виїзд дитини за кордон на літні канікули? Яка роль органів опіки і піклування у таких справах?
Закон не містить прямої заборони оформлювати судовий дозвіл на кілька поїздок, а яким шляхом йде судова практика?
І чому чи не єдиною ефективною процедурою вирішити питання кількаразового дозволу на виїзд дитини закордон є рішення щодо позбавлення тата батьківських прав? Відповіді на ці та інші питання у шістнадцятому випуску «Гена справедливості».
Лариса Денисенко: Можете представити саму історію: у чому вона полягає, хто головні героїні, чому вони звернулися вже до вас?
Ольга Потапчук: Головні героїні історії — це моя клієнтка пані Оксана та її неповнолітня донька. Звернулася пані Оксана у Центр надання безкоштовної правової допомоги у зв’язку з тим, що вона народила другу дитину і, перебуваючи у декретній відпустці, не має грошей на адвоката. Проблема полягала у наступному — її 14-річна дочка досить успішно займалася у секції баскетболу, її клуб неодноразово брав участь у різних змаганнях, у тому числі міжнародних, на території Польщі, Угорщини та інших сусідніх країн.
Крім того, старша сестра пані Оксани запросила свою племінницю, яка одночасно є її похресницею, провести разом канікули на морі в Італії, і готова була оплатити поїздку. Однак була проблема, оскільки пані Оксана давно розлучена з чоловіком, вже понад 12 років. Він не те, щоб відмовляв у дозволі, а просто ігнорував прохання і дочки, і пані Оксани.
Лариса Денисенко: І власне порушував права своєї доньки на розвиток?
Ольга Потапчук: Так, бо кожна дитина має право на нормальний розвиток. В кінці кінців, кожна дитина має просто право знаходитись у нормальному колективі, право на підтримку своїх бажань, уподобань. Спортивні змагання — це розвиток, хто його знає, можливо, у неї якесь спортивне майбутнє, кар’єра, а виїзд на море — це елементарне оздоровлення. Я вже не кажу про якісь пізнавальні функції цієї поїздки — дитина побачить щось нове, дізнається нову країну. Це дуже корисно.
Лариса Денисенко: З якого віку донька пані Оксани бере участь у змаганнях? Скільки разів вони зверталися щодо нотаріально засвідченого дозволу до тата? Чи коли-небудь він давав цей дозвіл у позасудовому порядку?
Ольга Потапчук: Ні, він жодного разу не дав дозволу, хоча вони неодноразово зверталися. На той час, коли пані Оксана звернулася в Центр, її дочка вже близько двох років займалася баскетболом. Але перед тим вона ще займалася танцями, де так само були виїзди, фестивалі, і вона жодного разу не змогла поїхати. Це, до речі, стало причиною, чому вона залишила танці.
З баскетболом дитина теж вже йшла до того, що їй нецікаво, оскільки вона не може отримувати бонусів від свого заняття. Тобто вона втрачала до цього інтерес. І було якесь чергове звернення, але враховуючи, що дівчинка вже була досить дорослою, майже 14 років, вона почала, в принципі, вимагати дотримання своїх прав. Тому пані Оксана вже була змушена шукати вирішення цієї проблеми.
Лариса Денисенко: А батько загалом займався дитиною? Не тільки фінансові зобов’язання, аліменти, а чи цікавився, як дитина вчиться, де вона живе, чи все у неї добре? Чи був він обізнаний у тому, що він позбавив дитину розвитку тієї самої танцювальної кар’єри через те, що просто блокував всі ці дозволи?
Ольга Потапчук: Ви знаєте, мені тяжко однозначно говорити, оскільки я не є учасником цих подій. Я знаю лише те, що відомо зі слів клієнтки. Аліменти він не сплачував, постійно стверджував, що просто немає з чого. Тобто батько цікава людина, бо він ніколи не відмовляв, але ніколи нічого не робив. Коли його питали, він казав добре, але результату ніколи не було.
Навіть останній раз, коли я казала Оксані запитати ще раз, він сказав, що дасть дозвіл, вишліть копію свідоцтва. Ми зробили нотаріально завірену копію свідоцтва про народження, вислали йому, але результату не послідувало ніякого. Ми відправляли лист зі звісткою про отримання. Ми маємо інформацію, що він отримав лист, в результаті долучали це до судової справи як відмову.
За ці роки він жодного разу не приїхав, не поцікавився, я вже не кажу навіть про матеріальну допомогу. Навіть не подзвонив, не поцікавився, як ти поживаєш, як проводиш свій час, чим ти цікавишся. У батька була якась абсолютна байдужість до життя своєї дочки. Пані Оксана розказувала, що він навіть на дні народження не дзвонив. Ще одна історія мене вразила: батько переїхав жити в одну зі східних областей, недалеко живе його мама. Донька поїхала один раз до бабці, а він навіть не приїхав, щоб її побачити.
Лариса Денисенко: Коли вже дійшло до судового розгляду, які документи треба збирати і подавати?
Ольга Потапчук: Напевно, не існує якогось універсального пакету, кожна справа індивідуальна, все одно треба дивитися деталі, які можуть бути важливими. У даній категорії справ ми оскаржуємо відмову, тобто мають бути дані, які свідчать, що є відмова. У даному випадку у нас була квитанція з повідомленням про вручення цього самого свідоцтва, тобто батько мав цей дозвіл, але пройшло вже багато часу, а він до сих пір не був отриманий донькою. Крім того, він перестав виходити на зв’язок після того як отримав ці документи, перестав відповідати на телефонні дзвінки.
Також є стандартний набір: свідоцтво про народження, свідоцтво про розірвання шлюбу, копії особистих документів. І обов’язково мають бути документи, які свідчать про поїздку — або запрошення, або туристичний ваучер, або повідомлення про змагання. Тобто має бути документ про те, що має бути поїздка і документ про те, що є відмова.
У випадку з канікулами, тітка була змушена прийти до суду і свідчити, що вона дійсно запрошує племінницю на відпочинок і бере фінансові витрати на себе.
Лариса Денисенко: Наскільки я розумію, у вас було дві вимоги до суду: виїзд дитини без дозволу тата на канікули в Італію, і друга частина позову стосувалася спортивних змагань. І от у частині змагань суд відмовив задовольнити ваші вимоги, а у частині канікул погодився на це. Чому?
Ольга Потапчук: Бачите, в принципі, закон ніде не містить прямої заборони на якісь довготривалі чи багаторазові виїзди. І навіть були випадки, коли такі виїзди надавалися, але в подальшому більшість цих справ було скасовано Вищим спеціалізованим судом. І фактично по такому шляху пішла судова практика, що на кожну поїздку кожен раз має бути окремий судовий дозвіл. Не знаю, наскільки така практика вірна, але саме така склалася. Тобто має бути чітко зазначена країна, мета і термін поїздки.
Лариса Денисенко: Але у дітей, які займаються спортом чи музикою, наприклад, графік змагань, поїздок може змінюватись — переноситись дата турніру чи ще щось. Суд не розглядає це як аргумент того, що він своїм рішенням звужує можливість дитини втілювати її право на розвиток?
Ольга Потапчук: Я думаю, що якби такі звернення поступали, то практика якоюсь мірою і змінилася б. Я вже на цьому наголошувала — прямої заборони у законі немає. Але у всіх галузях є поняття судової практики — як воно складається, то вже так іде. Теоретично в Україні немає системи прецедентного права, але де-факто вона хочеш-не-хочеш складається. Звичайно, це ускладнює життя, бо ясно, що не можна наперед знати, а отримання дозволу вимагає певного часу.
Лариса Денисенко: Якщо людина хоче, щоб влітку дитина виїхала на канікули, коли треба почати цим займатися?
Ольга Потапчук: Я би радила починати десь у квітні, а краще ще раніше, мати 3-4 місяці у запасі.
Лариса Денисенко: І вже на той час зібрати всі документи?
Ольга Потапчук: І тут ще один нюанс — чи потрібен сам дозвіл на виїзд, коли у дитини вже є закордонний паспорт, документи, а якщо немає, то потрібно ще врахувати час на оформлення цих документів. Тобто якщо ви просите і оформлення документів, і дозвіл на виїзд, то треба врахувати час, який забирає ОВІР і всі інші процедури, які треба пройти в еміграційній службі.
Лариса Денисенко: Чи є практика, що такі питання можуть вирішитися за одне судове засідання?
Ольга Потапчук: Якщо всі з’явилися і немає ніяких проблем, то теоретично можуть, але на практиці так майже не буває.
Лариса Денисенко: А якщо тато не приїхав, ігнорує?
Ольга Потапчук: Це, як мінімум, відкладається на один раз, дається оголошення, повідомляється, він отримує повістку. Але навіть, якщо є повідомлення про те, що він отримав повістку до суду, суд так само враховує різні нюанси, що людина могла не доїхати, захворіти. Як правило, якщо не являються всі, така справа мінімум один раз відкладається.
Лариса Денисенко: На довго?
Ольга Потапчук: Це вже залежить від графіку суду, у законі не передбачено, який термін перерви має бути між тим усім. Як правило кожен суддя вирішує в залежності від власної завантаженості. У суддів ніхто не забирає людського фактору — хтось працює швидше, хтось повільніше, хтось за 15 хвилин може все послухати, а інший не може. Це ж не комп’ютер вирішує справу, а жива людина.
Лариса Денисенко: До таких справ в якості третьої сторони залучаються органи опіки і піклування — яка їхня роль у цьому процесі?
Ольга Потапчук: Якщо чесно, участь органів опіки і піклування багато разів викликала у мене сумнів. У даному випадку згідно закону ці органи мають контролювати дотримання прав дитини, якість побутових умов. Як правило, коли йдеться про будь-які інтереси дитини, вимагається згода, висновок чи будь-яке рішення органу опіки і піклування, оскільки це ніби кваліфіковані спеціалісти. Але на практиці це теж на довго затягується, у них теж є своя процедура.
Можливо, у менших містах орган опіки і піклування і володіє всією ситуацією, але у великих містах вони просто фізично не у змозі все охопити. У даному випадку вони прийшли до дому, подивилися у яких умовах живе дитина, чи мама належно її забезпечує. І коли вони бачать, що життя дитини відповідає певним умовам, вони дають свій висновок про те, що такій мамі можна довіряти, що дитина дійсно їже на відпочинок, змагання. Вони вже спілкувалися і з донькою пані Оксани, спитали і її думку.
Лариса Денисенко: А на якому етапі вони включаються у процес?
Ольга Потапчук: На етапі, коли їх включає суд або є звернення від якоїсь іншої установи, що потрібен їхній висновок. Ясно, що є проблемні діти, які перебувають у них на контролі, але це не наша ситуація, у даний момент ми про неї не говоримо. Але тут теж є суб’єктивний фактор, і не завжди зрозуміло, чиї права вони захищають. Але ви маєте 2 місяці на довгу і складну процедуру з оглядами і заслуховуваннями, але такі наші реалії.
Лариса Денисенко: Я знаю, що задля вирішення цієї проблеми раз і назавжди ви пішли шляхом позбавлення тата батьківських прав?
Ольга Потапчук: Так, ми отримали дозвіл на виїзд і оформлення всіх документів — дитина могла поїхати на відпочинок з тіткою. Але ще стояло питання ряду інших поїздок — у неї розвивалось спортивне захоплення, її брали в команду. Тому ми вирішили вирішити цю проблему раз і назавжди, щоб не бути зв’язаними кожного разу отриманням дозволу. Ми подали на позбавлення батьківських прав, оскільки він жодного разу фактично не цікавився донькою, аліментів не сплачував, не брав ніякої участі у житті дитини, і на той момент ми мали висновок органів опіки і піклування, де це все було зазначено. Вони, до речі, теж з ним зв’язувались, він казав, що приїде на засідання, буде брати участь, а потім так само зникав. На перше засідання представники органу опіки і піклування прийшли у зовсім іншому настрої, вони казали «як, він буде». Але коли він не прийшов до них на третє засідання, вони опинились у нашій ситуації, зрозуміли стиль поведінки цієї людини.
Хоч ця процедура як правило тяжка і складна, але у нас зайняла досить невеликий час, бо це вже була просто друга справа, яка вже фактично пішла на купі документів, які були зібрані для попереднього судового засідання.
___________________________________________
БІЛЬШЕ НОВИН:
