Marianna Soronevych
Якщо ви думаєте, що наявність у людини паспорта (або закордонного паспорта) – річ настільки ж природня, як наявність штанів або взуття, то ви помиляєтеся.
У світі є величезна кількість людей, у яких немає жодних подібних документів, тому що жодна країна не визнає їх своїми громадянами.
Серед них був і ваш покірний слуга, який прожив без громадянства жодної країни майже чотири роки.
Апатридів – осіб без громадянства – у світі кілька мільйонів як мінімум. Більшість з них – представники місцевих меншин, існування яких місцева влада з різних причин не обов’язково схвалює – від рохінджа у М’янмі до етнічних тамілів у Шрі-Ланці або палестинців у секторі Газу і таборах для біженців в Лівані, а також, приміром, більшості російськомовних людей в Естонії і Латвії.
Але це окремі випадки – відлуння імперських історій.
Є й інша група – біженці, яких позбавила громадянства країна виходу, як у випадку з моєю родиною, або ті, хто навіть близько не може підійти до посольств і консульств своєї колишньої країни проживання через серйозні побоювання за своє життя, здоров’я і свободу.
І якщо ви раптом опинитесь у подібній ситуації, то для вас у мене, як у досвідченої у цих справах людини, є кілька порад.
Запасіться терпінням
Якщо вам не пощастило і ви не колишній президент Грузії чи очільник однієї з областей України, і вас ніхто, крім ваших родичів і знайомих, не знає, то впродовж довгого часу вам доведеться доводити, що ви – це ви, а не верблюд зі старого анекдоту.
Коли моя родина приїхала до Відня, на руках у кожного з нас був лише один документ – радянська виїзна віза. Такий собі складений вдвічі блідо-зелений папірець. Перед виїздом нас позбавили радянського громадянства.
До кожного папірця була прикріплена фотокартка, а на самому документі написані ім’я, прізвище та дата народження.
Всі написи були виключно російською мовою, тому за межами країн, які використовують кирилицю, це точно не допоможе у встановленні особи.
Відповідно, жоден прикордонник, поліцейський чи будь-який інший представник влади не зміг би зрозуміти, хто ви такий і що вам потрібно.
На щастя, в більшості цивілізованих країн існують спеціальні процедури для подібних людей.
В Австрії радянські біженці були новиною. Вас швидко десь реєстрували і за тиждень відправляли до Італії.
От саме тут і треба запастись терпінням.
Італія була лише проміжним пунктом і пускала до себе таких, як я, на нікому не відомих правах, але при цьому розуміючи, що ви хочете звідти поїхати.
Для цього треба було йти до посольство країни, куди ви хотіли б потрапити. Щоб зрозуміти, хто ви власне такий, вас довго і детальніше допитували консул, представники спецслужб і ще якісь посадовці.
Вони запитували про ваше життя, знайомих … про все на світі.
Все це повторюється приблизно раз на місяць, а контррозвідники і дипломати, які вас допитують, дуже ретельно порівнюють всі ваші відповіді і з’ясовують, чи немає про вас інформації у базах даних.
Дуже люб’язний канадський контррозвідник, який займався нашою справою, приходив до нас у гості у Монреалі приблизно раз на півроку “на чай” впродовж кількох років після того, як Канада вирішила нас прийняти, ставлячи всі ті ж питання і звіряючи відповіді на випадок суперечностей і невідповідностей.
Так ви обростаєте історією, про вас з’являються відомості, і ви з невідомо кого з одним папірцем поступово перетворюєтесь на реальну людину.
Побільше документів
Чим більше у вас на руках документів, тим краще. Так легше продемонструвати владі приймаючої країни, що ви нічого не вигадали, що від вас не треба очікувати якихось ворожих дій.
Якщо вам терміново потрібно втекти з країни, прихопіть з собою якомога більше паперів – свідоцтва про народження, дипломи, атестати, свідоцтва про шлюб тощо.
В СРСР забороняли вивозити подібні документи. Але часто можна було отримати офіційно схвалену для закордону копію. Або ж залишити документи знайомим, щоб ті потім переправили їх вам.
Саме у такий спосіб до мене доїхала моя радянська трудова книжка, чому дуже зрадів канадський контррозвідник.
Все це полегшить вам життя і допоможе довести, що ви не верблюд. Будьте готові до того, що це доведеться робити часто, все це буде довго і нудно, якщо ви не всесвітньо (або хоча б локально) відома людина.
Посвідчення особи
Посвідчення особи – річ зручна – принаймні для того, щоб прикордонники або, скажімо, поліція, якщо вам не дай боже доведеться з нею зіткнутися, хоча б знали, хто ви такий.
Для осіб без громадянства є спеціальне посвідчення особи – документ апатрида (travel document).
Виглядає він як справжній паспорт – герби, корони, печатки, фотографії, сторінки для зауважень, віз і всього необхідного для звичайної людини.
Правда, на першій сторінці написано, щонайменше двома мовами, що країна, яка надала вам цей документ, не має до вас жодного відношення, а лише підтверджує, що ви – це ви (не той самий верблюд, а цілком собі заєць).
Але при цьому, якщо носій цього квазіпаспорта вирішить перетнути кордон, то приймаюча країна робить це на свій страх і ризик.
У мене таких документів було два – один надала Італія, другий – Канада.
Отримати його доволі просто. Треба піти в міністерство внутрішніх справ (з усіма необхідними документами – див. вище) і попросити видати вам цю річ.
Вас знову будуть розпитувати (див. про терпіння вище), і, врешті-решт, документ вам нададуть, оскільки він ні до чого не зобов’язує країну, яка його вам надає.
На моєму італійському документі була чорно-біла фотографія, а в розділі, де слід було описати колір мого волосся, очей та інші подібні факти, було просто від руки написано “Vedere la foto” (подивіться на фотографію).
І нічого, жодних проблем ніколи не виникало.
До речі, ці так звані “паспорти” для осіб без громадянства вигадав норвезький полярний дослідник Фрітьйоф Нансен – спочатку для біженців з Росії, яких після громадянської війни було кілька мільйонів, і всі вони мали серйозні труднощі з документами.
Візи
Маючи терпіння і посвідчення особи, ви, в принципі, можете поїхати за кордон.
Ця процедура знайома тим, кому доводилося отримувати в’їзні візи до інших країн – навіть за наявності громадянства, наприклад російського.
Ви йдете до посольства або консульства, прихопивши з собою величезну купу паперів – про свої доходи, навчання, роботу, родинні зв’язки, щоб переконати дипломатів видати вам візу.
Роблять вони це не дуже охоче, оскільки, якщо ви захочете залишитися у їхній країні нелегально, то депортувати вас буде нікуди.
Але не сумуйте – якщо ви переконаєте їх у своїй доброчесності і благонадійності (ну і, звичайно ж, у тому, що ви – не верблюд), то візу вам дадуть.
Не варто забувати, що віза не дає вам автоматичного права на в’їзд до країни. У кожної країни є суверенне право відмовити вам у в’їзді. А також суверенне право пустити вас до себе з будь-яким документом. Навіть, наприклад, якщо у вас на руках протермінований паспорт або влада, яка видали цей документ, оголосили його недійсним.
Якось я вирушив з Монреаля до американського Бостона.
У моєму італійському документі апатрида стояла діюча американська віза. Але сам документ давно застарів. Американські прикордонники здивовано потримали у руках досі ними не бачений документ. Попросили перекласти, що у ньому написано, оскільки жоден з них не говорив ні італійською, ні французькою.
Похитали головами, глибоко замислилися, а потім сказали – ну гаразд, вперед.
І це при тому, що я їхав автостопом, не мав громадянства, у січні, під час хуртовини. Тобто на вигляд – типовий кандидат у нелегальні іммігранти.
Так що сумувати не варто.
Справжній паспорт
Зрештою, якщо вам набридне жити з цим дивним документом і у цьому дивному статусі, то після енної кількості років перебування в країні (кількість залежить від місцевого законодавства – від трьох років у Канаді до 20 років в Андоррі) можна подати клопотання про натуралізацію і отримати громадянство.
Однак, як свідчить досвід одного колишнього очільника Одеської області, це не гарантує того, що всі ваші проблеми будуть позаду, і що вам не доведеться знову доводити, що ви не верблюд.
