Marianna Soronevych
Українські заробітчани другої хвилі кризи не бояться. Повертатися додому не збираються навіть безробітні мігранти: мовляв, за кордоном для них завжди знайдеться робота. Лише минулого року у пошуках кращої долі виїхало більше вісімдесяти тисяч українців. І це – лише офіційні дані. Більшість українців на заробітки їде нелегально.
200 доларів у кишені і бажання заробити. На цих фото Олег Карпець. Десять років тому у пошуках щастя чоловік поїхав до Португалії. За цей час заробив і на машину, і на квартиру. Свої апартаменти показує Skype-зв’язком.
Родину до Португалії заробітчанин перевіз через п’ять років – усі виїхали легально. Повертатися до України не збираються. Олег Карпець працює техніком телекомунікацій в компанії мобільного оператора. За свої послуги отримує в 10 разів більше ніж на Батьківщині. Другої хвилі кризи не боїться, адже під час першої зарплата тільки зростала.
Олег Карпетс, заробітчанин у Португалії:
– Люди говорять, шо воно є. Я сам нє, не відчув. Зарплата була піднята і вона підіймається кожен рік. Зараз в кінці року чекаю знов на підняття і тим більше, що 10-ть років на фірмі я получу презент – золотий годинник.
Серед українських заробітчан жителів сільської місцевості вдвічі більше ніж з міської. Основна причина від’їзду – це брак роботи вдома.
Мирослав, колишній заробітчанин:
– Ми збирали урожай, а зараз де колгосп, де землі. Вони пустують чагарниками позаростали. Це порядок?
У селі Зарічево офіційно проживає понад дві тисячі людей. Та насправді їх майже на третину менше. У кожній хаті хоча б хтось один із членів родини – на заробітках.
Іван Магада, зарічівський сільський голова:
– Це все молодь. Але коли вони вже там починають працювати і відповідно отримують зарплату у євро, то забирають діточок, забирають сім’ї і там з часом діти отримують громадянство тої держави.
У п’ятірці лідерів країн, до яких по кращу долю їдуть українці – Італія, Португалія, Іспанія, Польша та Росія. І хоча через кризу мігранти першими втрачають роботу, повертатися до України люди не поспішають.
Марк Ханбурі, керівник проектів з питань сприяння та трудової міграції МОМ:
– Мігранти певні: краще перечекати кризу за кордоном, навіть якщо втратили роботу. Преконані, що в Україні ситуація набагато гірша. Треба пам’ятати, що не всі сфери страждають однаково, і навіть під час кризи необхідна робота мігрантів. Це, приміром, збирання врожаю, догляд за дітьми чи людьми похилого віку.
Нині на заробітках близько трьох мільйонів українців. І це лише офіційна цифра. Скільки за кордон виїхало нелегально – ніхто не відслідковує.
Сергій Олійник, голова Всеукраїнської профспілки трудових мігрантів:
– Заинтересованность в людях, которые нигде не стоят на учете, конечно же есть. Украинец берётся за любую работу, но куда он попадет, в какую семью, как к нему будут относиться, что с ним будет через три месяца, через полгода, если он выехал не по закону – об этом один Бог знает.
Володимир Лозинський на заробітках був сім років. Працював у Португалії, Польщі та Чехії. Брався за будь-яку роботу, щоб тільки заробити гроші дітям на навчання. За кордон виїхав нелегально. Допомогли “зазивали”, – так поміж собою заробітчани називають фірми, які відправляють за кордон.
Володимир Лозинський, колишній заробітчанин:
– Розказували, як то добре для того, щоб людей звідси туда забрать. Тоді платили за працевлаштування порядка 400 доларів, людей само собою кидали гроші – заплатили, а кинули їх. І шо хочеш, те і роби!
Щоб українців не кидали на призволяще за кордоном, процес міграції треба контролювати на державному рівні, певні у Всеукраїнській профспілці трудових мігрантів. Тристоронньої домовленності між роботодавцем, посередником та заробітчанином не достатньо. Має існувати орган, який буде пильнувати виконання умов договору, вже за кордоном. З пропозиціями організація вже звернулася до уряду.
