Marianna Soronevych
З кишень платників податків на один день перебування державного чиновника у відрядженні в США виділяється до $290, в Японії — до $300, у Росії — до $187, у Франції — до $230, а в неспокійній Лівії — до $239. Такі норми передбачено у відповідній постанові уряду, яка набрала чинності з 1 квітня. Однак суми ці доволі умовні. У спеціальному додатку до цієї постанови йдеться про те, що учасникам офіційної делегації добові можуть бути збільшені до 50% понад норму.
Розмір такої надбавки, звичайно ж, залежить від статусу чиновника — чим він вищий, тим більше грошей відряджений отримає. Уряд подбав і про тих, хто не любить дешевих поїздів, літаків, морських лайнерів, а жити за кордоном воліє в дорогих готелях. На цей випадок чиновникам пропонується отримати «дозвіл керівника», і тоді подібні витрати будуть компенсовані в повному обсязі.
Загалом хороші стосунки з керівництвом — запорука гідного відпочинку державних службовців. Адже правильно підготовлена робоча поїздка за кордон лише частково зайнята діловими зустрічами. Обов’язкові її складові, пише «Власть денег», — це огляд визначних пам’яток і, звичайно ж, шопінг.
Загалом в українських громадян є багато приводів рватися в списки делегацій, які вирушають за кордон. Серед чиновників столичного штибу виробився стереотип: вони прагнуть побачити світ неодмінно за рахунок держбюджету. Щоб реалізувати це прагнення, потрібно потрапити до складу офіційної делегації. А питання про те, наскільки кожен конкретний її учасник ефективний в поїздці, лежить на совісті керівників делегацій.
У лексиконі політиків впевнено закріпився іронічний термін «дипломатичний туризм». Особливо гостре суперництво в цьому питанні останні кілька років розгортається на парламентському напрямі. Народні депутати наввипередки намагаються вскочити в найбільш, що називається, «жирні» групи дружби з іноземними державами та міжнародними організаціями. Такими у Верховній Раді вважаються міжпарламентські групи співпраці з ЄС, ПАРЄ, НАТО і ОБСЄ. Вони, на відміну від більшості інших груп, за визнанням самих законодавців, непогано фінансуються.
До чого можна «притулити» досвід, набутий за кордоном?
Чи можливо скористатися набутим у тих поїздках досвідом і як саме — Володимир Хомко, міський голова Рівного коментує так:
— Іноді кажуть про прийняття інтуїтивних управлінських рішень. Насправді такі рішення можна прийняти, коли маєш великий досвід і багаж знань у цій галузі, які накопичуються й у результаті таких поїздок. Безумовно, я не зможу переробити закони чи Конституцію України, бо це за межами моєї компетенції. Але якщо йдеться про ОСББ — я бачу, як це могло бути в Штатах і як це можна зробити у нас, хоча наше законодавство інше.
Загалом я вважаю, що у мене доволі прогресивний світогляд, проте не впевнений, що він такий же у тих, хто стоїть вище за мене. Скажімо, нинішній варіант місцевого самоврядування в Україні не є оптимальним. Кому потрібно, щоб Київ давав субвенції на ремонт доріг, потім на кожну ділянку дороги робити проект — і везти його в Київ на затвердження? Адже це мільйони документів з кожного міста й села! Очевидно, міністри та народні депутати теж бувають за кордоном, та якби та людина, що приймала таке рішення, поїздила хоча б зі мною, вона б так не вчинила. Напевне, не вивчала вона такий досвід за кордоном або їздила не на Захід, а на Схід. Або ми не знаємо справжньої мети людей, які приймають подібні рішення.
Армія і зовнішні відносини — ось що є державною справою, в усьому іншому ми самі собі раду дамо. Якщо ми хочемо мати незалежну демократичну державу, то владі на місцях треба давати усе більше повноважень. А якщо прагнемо повернутися до СРСР, треба робити навпаки, і це — істина.
Найцінніший в цьому питанні для нас саме польський досвід, бо Польща реалізувала свої перетворення порівняно недавно, американці ж — дуже давно. А в закордонні відрядження я й далі планую їздити, мені це цікаво й потрібно. Зловживати цим інтересом не буду.
Світлана ФЕДАС
