Marianna Soronevych
Україна пропонує своїм заробітчанам подбати про пенсію на батьківщині. У силу вступили зміни до законів про сплату добровільного страхового внеску в пенсійний фонд. Експерти: шансів у добровільної програми немає.
Українці, які працюють за кордоном, отримали можливість забезпечити собі українську пенсію, навіть якщо жодного року не працювали на батьківщині. Пенсійний фонд пропонує таким громадянам добровільно сплачувати страхові внески. Увесь час сплати зараховуватиметься до страхового стажу, пояснюють у Пенсійному фонді України.
Правом добровільної участі в пенсійному страхуванні можуть скористатися особи віком від 16 років, ті, що не досягли пенсійного віку, або які не підпадають під загальнообов’язкове пенсійне страхування. Українські громадяни, які перебувають за кордоном, можуть оформити договір через інтернет. Грошові внески вони можуть робити в іноземній валюті на спеціальні рахунки Фонду.
В офіційних роз’ясненнях Пенсійного фонду йдеться, що особа сама може вибрати розмір внесків. Фонд пропонує чотири варіанти: мінімальний, базовий, підвищений і максимальний. Мінімальний визначається з розрахунку – 33,2 відсотка від мінімальної заробітної плати в Україні на час підписання договору. Приміром, якщо договір укладено у травні цього року, то мінімальний щомісячний внесок становитиме близько 380 гривень. Мінімальний страховий стаж для нарахування української пенсії становить 15 років.
Ідея не нова
Ідея наповнити пенсійний фонд заробітчанськими відрахуваннями не є новою, каже в розмові з DW голова комісії Української греко-католицької церкви в справах мігрантів Григорій Селещук. “Люди не долучилися до програми ще за часів уряду Тимошенко, коли цей механізм було прописано у вигляді постанови. Хоча довіра до влади була значно вищою, а нині на участь мігрантів і поготів розраховувати не слід”, – вважає Селещук.
Якщо ця програма діє на добровільній основі, то ніяких відрахувань ніхто не робитиме, заявив співрозмовник. За його словами, у першу чергу через те, що заробітчани абсолютно не довіряють владі, бояться “засвітитися”, аби не зацікавились фіскальні органи. Рівень недовіри настільки високий, що мігранти навіть не хочуть інформувати фіскальні органи про податки, які вони сплатили в країні перебування, каже голова комісії.
Пенсійний фонд приймає від заробітчан добровільні страхові внески уже впродовж майже шести років, від часу дії постанови. За весь час, за даними Селещука, цим механізмом скористалися лише близько сотні українців. При цьому за кордоном, за різними оцінками, працює від двох до чотирьох мільйонів українців. Відтак, він сумнівається, що закон може змінити ситуацію.
“Українській владі не треба придумувати механізми як “витягти” гроші з заробітчан. Слід активніше дбати про підписання двосторонніх угод щодо зарахування стажу з тими країнами, де наших заробітчан найбільше”, – зазначає голова комісії. І в такий спосіб, додав він, розраховувати на частину відрахувань, які емігранти платять у країні перебування.
Станом на кінець 2012 року Україна підписала угоди про зарахування стажу лише з десятком країн, якщо не враховувати підписані раніше подібні угоди з колишніми радянськими республіками. До цього переліку входять країни Балтії, Іспанія, Словаччина, Болгарія, Чехія, Польща, Португалія та інші. А от з Італією, Німеччиною та Грецією, де українців теж чимало, угод досі немає.
Закордонна пенсія і банківські вклади
На мізерну українську пенсію не розраховує і Оксана Гуцько, директор мережі Українських суботніх шкіл у Португалії. Жінка вже має загального страхового стажу 29 років, з них 12 років працюючи в Португалії. “Я не збираюся вносити ніяких добровільних внесків, – каже вона в інтерв’ю DW. – Навіщо платити двічі. Зрештою, ця пенсія така мізерна, що на неї я і не розраховую. Тут я сплачую щомісяця близько 40 євро і отримуватиму біля 400 євро”. Є й такі, які взагалі не довіряють жодному уряду і відкладають певну суму на пенсію в банк, як це приміром робить її чоловік.
Співрозмовниця переконана, що українські громадяни, які працюють за кордоном нелегально, тим паче не платитимуть, бо вони найменше думають про пенсію. “Люди складають, будуються і вчать дітей, а пенсія вже відходить на десятий план. Бо ніхто не може гарантувати, що за років десять депутати не змінять закони і добровільні відрахування кануть у небуття”, – каже директор школи Гуцько.
Конфіденційність як стримуючий фактор
Цей закон мав би стати частиною державної програми повернення українців з-за кордону, але такої програми досі не розроблено, зазначила в розмові з DW директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська. Сплата внесків, добровільних чи ні – це певний спосіб ідентифікації, бо, перераховуючи гроші, особа засвідчує, що в Україні її немає, що вона за кордоном. А це вже може зацікавити Податкову, створивши проблеми для рідних.
Отже, українці приховують своє перебування за межами власної країни, а особливо коли йдеться про нелегальні заробітки. Конфіденційність для наших заробітчан – понад усе, а все через те, що люди відчувають себе незахищеними, каже Ключковська. “Наші дослідження показали, що первинним фактором повернення заробітчан є політична захищеність, гарантія політичних свобод. Тому про повернення говорити не доводиться, рівно як і очікувати приходу грошей для поповнення пенсійного фонду від наших заробітчан”.
Експерт наголошує, помилковою є думка, що заробітчанські гроші проїдаються. Зароблені гроші заробітчани оберігають і розумно вкладають: в освіту та нерухомість. Причому нерухомість, каже Ключковська, може стати більш надійним вкладенням для забезпечення старості, аніж будь-які відрахування до фондів.
Галина Стадник
