Marianna Soronevych
Більш як мільйон українців за два останні роки виїхали з України на заробітки. Ці дані 31 жовтня у Києві оприлюднила група міжнародних експертів на представленні міграційного профілю України. Згідно з наведеною у профілі динамікою міграційних потоків, відтік робочої сили з України не зменшиться. Експортові робочої сили з України не заважають ні соціально-економічна криза у державах Євросоюзу, ані напади на мігрантів у Росії.
Заробітчанство – нова професія, яку освоїли українці за останні 20 років. За кордон на працю їх гонять соціальна скрута, економічні проблеми, відсутність захисту права власності в Україні. Понад 80 відсотків заробітчан називають ці причини свого від’їзду (а, фактично, переїзду) до більш заможних держав Євросоюзу, а також на працю до Росії, де багато «шалених грошей».
Українці продовжують працювати навіть у Греції, яка першою з держав ЄС відчула на собі наслідки соціально-економічної кризи і в якій регулярно відбуваються акції протесту населення проти безробіття і скорочень соціальних виплат. За даними Міжнародної організації з міграції, заробітчани з України виконують роботи, що не мають попиту серед греків.
Львів’янин Олександр працює в Афінах уже 5 років – розвозить по місту цілющі напої для схуднення. За його словами, серед греків, навіть за зростання безробіття, охочих виконувати таку працю немає.
«Я на скутері розвожу каву і чай, працюю тренером по дзюдо, у мене своя команда маленьких дітей і дорослих», – розповів Олександр журналістам телеканалу «1 плюс 1».
«Портрет» заробітчанина за професією, статтю і віком
31 жовтня у Києві представлений так званий «міграційний профіль» України, який містить детальні дані щодо трудової міграції усередині країни і поза її межами, включаючи вікові, гендерні, професійні особливості заробітчан.
«Профіль складено у рамках міжнародного проекту з управління міграційними процесами в Євросоюзі і в країнах – сусідках. Технічну і фінансову допомогу Україні у здійсненні проекту надають Міжнародна організація з міграції, Міжнародна організація праці та Євросоюз», – розповів на презентації заступник голови Державної міграційної служби Віктор Шейбут.
«В Україні міжнародні експерти підготували міграційний профіль, в якому зібрали не лише статистику щодо міграційних потоків «до» і «з» країни. Ми з колегами зібрали інформацію про заробітчан, котрі працюють у різних країнах Європи: кількість зареєстрованих мігрантів, їхні кваліфікації, вік, стать, тощо», – розповів координатор секторів з міграції і безпеки представництва ЄС в Україні Стефан Дальґрен.
Національний координатор проекту з питань трудової міграції Тетяна Міненко розповіла журналістам про найбільш популярні напрями трудової міграції з України за умов кризи в єврозоні.
«Найбільший потік трудових мігрантів з України їде до Російської Федерації, далі Польща. І це є певні зміни, якщо порівнювати з попереднім дослідженням 2008 року. Тоді першою з країн призначення в ЄС була Італія, нині ж Італія посідає друге місце серед країн Євросоюзу, а третє – Чеська Республіка».
Отже, в Італії більше жінок з України, вони доглядають літніх людей, працюють у сфері обслуговування. У Чехії працює більше чоловіків, які знаходять роботу на будівництвах, у агропромисловому секторі. До Польщі їдуть і жінки, і чоловіки – і на сезонні роботи на ферми, і на постійну працю в інших галузях економіки.
Ризики експлуатації
Але, куди би не їхали на заробітки українці, у країнах призначення на них чекають певні ризики: жорстка експлуатація з боку працедавців, «кришування» кримінальними групами, несприйняття з боку місцевого населення, включаючи ксенофобію, тощо. Тож одним із головних завдань українського уряду у міграційній політиці має бути захист прав трудових мігрантів.
Водночас, і в Україні мігранти повинні мати рівні з місцевими працівниками права. Це рекомендує українцям Міжнародна організація праці, повідомив у розмові з Радіо Свобода її національний координатор в Україні Сергій Савчук.
«Трудові мігранти повинні повністю підпадати під трудове законодавство (країн призначення), повинні бути створені належні умови для їхньої праці для цих людей і належні механізми контролю за виконанням ними їхньої праці. Не можна допускати таких ситуацій, коли робітники-мігранти працюють у своєрідних гетто, там же живуть і, сказати б, «варяться у власному соку», – наголосив Савчук.
За його словами, уряди і громадськість держав, до яких їдуть на працю іноземці, повинні втілювати програми їхньої інтеграції у тамтешнє суспільство. Інакше можливі конфлікти на національному або релігійному ґрунті, тощо.
Щоправда, як вважають фахівці Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою «Львівської політехніки», часто трудову міграцію з України спричиняє байдужість власне українського суспільства. Про це кажуть і опитані експертами заробітчани, які працюють у Польщі й Італії.
Так, пані Ольга, яка працює в Італії, вважає, що опинилась ніби поміж двох світів.
«Відчувається різниця, ніби я тут і ніби не тут, і вдома вже як приїжджаю, то вже і не вдома», – каже вона.
А будівельник Віктор Тельнюк, який працював в Італії, а нині планує переїздити до Польщі, зауважує: «Ми в Україні нікому не потрібні, ми ж бо просто маленькі українці. І тут потрібні лише наші знання і руки. Нас і там, в Україні, не чують, і тут не чують. Нас ніде не чують».
Жодна програма створення нових робочих місць, яку обіцяють українські урядовці, не спинить тих, хто вирішив виїхати на працю за кордон, і навряд чи поверне сотні тисяч заробітчан додому. Для цього потрібний реальний, а не декларований, захист засадничих прав людини, серед яких у даному випадку є право на працю та її належну оплату, зазначають фахівці міжнародної організації праці і Міжнародного інституту освіти «Львівської політехніки».
