Податки з трудових мігрантів в обмін на гарантії з боку держави

Уряд повинен продемонструвати справжні переваги сплати податків в Україні, а не просто посягати на гаманці заробітчан

Наміри чинного українського уряду, викладені у зверненні Олександри Кужель до українців в Італії, зустріли недовіру та нерозуміння, а часом – повне неприйняття. Зокрема, Християнське товариство українців в Італії провело збір підписів серед голів українських асоціацій та представників громади про скасування  постанови про оподаткування заробітчан та провело прес-конференцію на цю тему.

Як свідчить практика, українська влада не має жодного уявлення про число своїх громадян за кордоном та про соціальні умови, в яких вони живуть. Про кількість заробітчан у світі кажуть, зазвичай, із похибкою у кілька мільйонів. Дані, які часто можна знайти у пресі, часто базуються на суб’єктивних оцінках, адже жодного разу заробітчанське середовище ніхто ретельно не вивчав.

Як не оцінено належним чином ролі грошей, які щомісяця пересилаються з-за кордону в Україну. Публікація сум офіційних грошових переказів спричинила думку, насамперед, про надання заробітчанам статусу головного закордонного інвестора України, а відтак – і звинувачення у рості цін та інфляції в країні.

Надто довго „рідна” влада ставилася до своїх громадян за кордоном за принципом: “Немає людини – немає проблеми”. Під час відвідин Італії очільниками української держави, зокрема Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко, мігранти зустрічали їх щиро. Однак вже після візитів приходило розчарування, бо обіцяні зміни, зокрема, поліпшення умов їхнього життя залишалися фікціями. Люди, як і багато років тому, коли перетинали кордон України з ЄС, зміцнювалися у переконанні, що лише самі можуть подбати про себе та своїх родичів.

Кілька місяців тому МЗС потішило українців на Апеннінах перспективою підписання угоди про зарахування „італійського” стажу до загального стажу роботи в Україні. Враховуючи чинність угоди про уникнення подвійного оподаткування, постанова Кабінету Міністрів України № 236 не повинна б торкатися легальних працівників.  Сподіваюся, що підписання угоди про зарахування робочого стажу не долучиться до довгого переліку важливих домовленостей, на які роками чекають громадяни України (зокрема, визнання українських прав та середньої медсестринської освіти). Що важливіше, – хотілося б вірити, що постанова про оподаткування прибутків, отриманих за кордоном, не замінить її.

Наскільки ж ймовірною є сплата нелегальними заробітчанами податків із прибутків та внесків до Пенсійного фонду? Як свідчить практика, всупереч чиїмось гіпотетичним прогнозам (ще одним показником відсутності даних про мігрантів), масового поверненням заробітчан у зв’язку зі світовою економічною кризою не відбулося. Можна передбачати, що цього не відбудеться у найближче десятиліття. А можливо й ніколи.

Серед українців в Італії є значна частина тих, хто уже мають достатній робочий стаж в Україні, та тих, хто залишився в Італії назавжди. Цих людей фактично не цікавитимуть пільги, запропоновані урядом.

Міф про повернення “блудних синів” на Батьківщину спростовує факт постійного збільшення числа об’єднання сімей із дітьми, чоловіком/дружиною, перестарілими батьками. Багато громадян України за останні роки зуміли легалізувати своє становище в Італії. Тому говорити про співвідношення 1:3 тих, хто має дозвіл на проживання у країні, та нелегалів уже не доводиться.

Українці в Італії віддавна передчували можливе посягання на їх прибутки. Тому багато хто відмовлявся від участі у виборах та свідомо обмежував можливість реєстрації свого перебування за кордоном.

Теза про добровільність сплати податків може залишитися поза увагою пересічних громадян, бо багато з них працює в умовах інформаційної ізоляції. Тож уряду слід зважити позитивні і негативні наслідки постанови Кабінету Міністрів № 236. Незабаром можна очікувати різке зменшення грошових переказів через банківські системи, тож Україна втрачатиме податки на трансфертні операції. Банківську систему також може вчергове похитнути призупинення депозитів та отримання кредитів, які досі фінансувалися прибутками з-за кордону тощо.

Та все ж серед нелегальних заробітчан є й зацікавлені робочим стажем в Україні. Це, зокрема, ті, хто залишив там сім’ю, до якої мають намір повернутися. Навіть легальні працівники, за відсутності італійського громадянства, не користуються повноцінними громадянськими правами в Італії. Іноземці не мають права на пенсію, небагато з них можуть отримувати допомогу з безробіттю. Імміграційні закони уряду Берлусконі стають все жорсткішими.

Тож позитивним буде, коли Київ зможе дати своїм громадянам певні гарантії на майбутнє, уряд мусить довести, що можливість соціальних виплат в Україні є реальним, продемонструвати справжню перевагу сплати податків, а не просто посягати на гаманці заробітчан. Тільки тоді можна сподіватися сплати внесків у скарбницю держави.

Якщо ж в Україні справді проводять таємний збір даних про тих, хто працює за кордоном і здійснюють візити представників влади за місцем проживання заробітчан, то в Італії, та й не тільки тут, це називається порушенням прайвазі. Ущільнення контролю за ухилянням від сплати податків повинно починатися з посиленої уваги до витрат та рівня життя вітчизняних чиновників, які, далебі, не співмірні із задекларованими прибутками.

Маріанна СОРОНЕВИЧ,

Замісник голови Центральної Координаційної Ради Українських Асоціацій в Італії