На фронті загинула військовий медик з Івано-Франківщини Мар’яна Тряско, яка 14 років жила в Італії
На фронті загинула 37-річна медична сестра Мар’яна Тряско (позивний — Квітка), родом з Івано-Франківщини. Останні 14 років жінка жила і працювала в Італії. Там вийшла заміж, народила двох дітей. Та коли почалася війна, не роздумуючи пішла захищати Україну! Побачила у новинах, що на фронті бракує медиків…
Її історію розповіла газета “Високий замок”.
Поховали українку в її рідному селі Тростянці (Калуського району). Вздовж дороги Мар’яну зустрічали люди, стоячи на колінах…
«Мала відчуття боргу перед Україною»
Громадська діячка, волонтерка Роксолана Хмара розповіла на своїй сторінці у Фейсбуці про Мар’яну-Квітку, її патріотичну родину.
— Ми не були знайомі з Квіткою, — розповіла журналістці «ВЗ» Роксолана Хмара. — Але коли побачила про неї інформацію, мене вразила її життєва історія. Чоловік — італієць, двоє неповнолітніх дітей. Незважаючи на це, покинула родину, дім і поїхала захищати Україну. Я подумала: треба, аби про неї більше людей дізналося. Мені багато про Мар’яну розповіла її добра знайома — пані Наталя, яка живе в Італії. Колись пані Наталя з Мар’яною працювала у Долинській лікарні. В Італії вони жили в різних містах, але спілкувалися. Востаннє переписувалися у червні, коли вона їхала з побратимами з Донецької області до Запорізької…
— Мар’яна могла і не йти на фронт, а стати, наприклад, волонтеркою…
— У церкві, в Тростянці, в якій Мар’яну відспівували, колись правив батько Степана Бандери — Андрій. А Мар’янин прадідусь під час Другої світової війни організував біля своєї хати шпиталь для воїнів УПА. Було навіть так, що вони переховували і самого Степана Бандеру. Коли про це дізналися «совіти», прийшли і спалили хату. Вбили на подвір’ї Мар’яниного прадідуся. І ця історія передавалася у них з роду в рід. Це була патріотична родина.
Мар’яна 14 років жила в Італії, і, як розповідала мені Наталя, мала відчуття боргу перед Україною. У 2014 році, коли почалася війна, її діти були ще маленькими, то вона не могла їх покинути. А коли діти підросли, не мала ані хвилини сумніву, що поїде в Україну. Єдине, що її стримувало, — це чоловік. Думала: як йому це сказати? Але вона настільки страждала, і так цікавилася кожною новиною з України, так переживала, плакала, що чоловік все сам побачив… Одного разу прийшов і каже: «Мар’яно, все одно тобі життя в Італії не буде. Ти — медик. Твоя держава тебе потребує. Їдь — і захищай свою Україну». У мене аж мороз по шкірі пройшов від цих слів… Бо італійці своєрідні. В Італії багато дезінформації про Україну. А він, видно, мав правдиву інформацію, розумів, з якою родиною пов’язав себе. Знаю, що на похороні не було її дітей…
— Мені розповідала волонтерка, що Мар’яна дорогою до лікарні жартувала… Про це під час похорону розповідали її побратими. Чи можна було її врятувати?
— Коли отримала поранення, її завезли у Запорізьку лікарню, і там вона померла. Подробиць не знаю. Очевидно, оскільки вона там була одна медик, не було кому надати їй першу медичну допомогу. А що жартувала, це характерно для неї. Мені розповідали, що вона по життю завжди жартувала. І яка би біда не була, вміла перевести на гумор. У всьому знаходила позитив…
Волонтерка Оксана Сливчук познайомилася з Квіткою, коли привезла на фронт військовим гуманітарну допомогу. Чоловік пані Оксани — Тарас Сливчук — військовий. Саме до нього Мар’яна звернулась, аби допоміг їй потрапити до військової медичної служби. Зателефонувала до нього з Італії.
— Ми приїхали на фронт як волонтери. Привезли багато продуктів, — розповідає пані Оксана. — Рідні передали передачу Мар’яні. Вони їй часто і багато чого передавали.
Мар’яна — дуже світла людина була. Багато усміхалася. Казала нам: «Чого такі перелякані?». Показувала, в яких умовах живуть військові. «Тут бідні живуть, — жартувала. — У них дах односкатний (з целофану). У кого чотирьохскатний — багачі». А потім каже: «Єдине, про що переживаю, щоб мене не поранили, а щоб я загинула на місці».
— Я служив з Мар’яною в одному батальйоні, але в різних підрозділах, — розповів журналістці «ВЗ» військовослужбовець Тарас Сливчук, який був знайомий з Квіткою ще до війни. — Знаю, був приліт (Мар’яна Тряско загинула в районі Гуляйполя, що у Запорізькій області. — Авт.). Подробиць вам ніхто не розповість, бо це військова таємниця. Мар’яна дуже хотіла служити. Її не лякало, що військові можуть у будь-який час поїхати у гарячі точки. Вона казала: «Я їду на війну захищати Україну, а не щоб галочку поставити, що я там була…».
У Мар’яни дві рідні сестри і брат. Вона — наймолодша. Батьки розлучилися. Батько помер давно. Мама багато років працювала в Італії. Мар’яна до неї поїхала. Сестри Мар’яни живуть в Італії, брат — в Україні. Я поспілкувалася з братом, паном Олегом.
— Коли мама поїхала до Італії на заробітки, Мар’яну залишила на тітку та вуйка, — розповів пан Олег. — У них своїх дітей не було. Виховували її у патріотичному дусі.
До нашої розмови долучається пані Люба, дружина пана Олега. Вона спілкувалась з лікарями, які рятували Мар’яну, тож розпитую її про деталі.
— Лікар казав, що у Мар’яни був сильний забій грудної клітки, пошкоджені легені, — каже пані Люба. — В одній легені був осколок. Серце працювало на 50%. Була внутрішня кровотеча. Стан був важкий, коли її привезли. В Запоріжжя її привезли з Донецької області. Коли лікар ходив до неї на огляд в реанімацію, сказав, що шанси є. Операції їй одразу не робили, бо був важкий стан. Операцію планували провести пізніше. Лікар розповів, що вона відкрила ліве око, реагувала на те, що вони до неї говорили. Потиснула руку. І порухала ногою. На голові у неї була рана, їй наклали шви. У неї був підвищений цукор, їй вводили інсулін. Дуже стрибав тиск. Була на штучному диханні. Її ввели в легку кому. Один з лікарів тієї лікарні – родом з наших країв. Казав, що його дружина зварить Мар’яні їсти. Вони її погодують через трубочку… А ввечері лікар подзвонив і каже: «Мар’яна померла. Зупинка серця».
— Розкажіть про Мар’янину родину.
— У неї двоє дітей. Хлопчик — Едуард, 14 років. Дівчинка — Роберта, 10 років. Її чоловік — поліцейський. Мар’яна працювала медсестрою в Італії (раніше займалася прибиранням). Коли почалася війна, її чоловік-італієць подзвонив мамі і каже: «Мар’яна йде на війну!».
У мами стався інфаркт два тижні тому. Останнім часом жила в Україні. Час від часу їздила до доньок в Італію. Від початку війни до Італії не їздила. Все думала, що Мар’яна приїде, чекала на неї… А потім поїхала до Італії, аби трішки змінити обстановку. І там у неї стався інфаркт.
У Тростянці Мар’яна побудувала хату. Коли їхала з України до Італії, плакала і казала: «Так не хочу з України їхати». Діти теж плакали, коли їхали.
Мар’яна дуже любила білий колір. У неї все в хаті біле, машина біла. Сама в світлому любила ходити…