Чому Італії так хочеться бути другом Росії

Італія виявилась тією слабкою ланкою, яка заблокувала новий “сирійський пакет” санкцій для путінської Росії

Новий улюбленець російських коментаторів – прем’єр-міністр Італії Маттео Ренці. Завдяки йому Кремль не отримав нового пакету санкцій (тепер за бомбардування Сирії) на черговому саміті лідерів країн Євросоюзу. Більше того, завдяки Ренці старі санкції (за анексію Криму та війну на Донбасі) можуть у грудні стати м’якішими. Путін та його оточення мають бути задоволені – італійські партнери не підкачали, пише espreso.tv

“Навряд чи має дивувати, що Італія, старий друг Росії, очолила натиск щодо пом’якшення санкцій на саміті ЄС минулого тижня”, – пише в статті для EUObserver журналіст Алвізе Армелліні.

Він наводить одразу кілька причин вчинку Маттео Ренці. Це і демонстрація намірів повернутись до “бізнесу як завжди” з Росією, якого в прем’єра вимагають бізнес-лобі та опозиційні партії. Це і намагання врятувати власну кар’єру, яку голова уряду поставив на карту, оголосивши конституційний референдум.

Причина економічна

Італія – один із найбільших постачальників товарів із ЄС до Росії, власне, другий після Німеччини. Санкції та введене у відповідь російське ембарго скоротили італійський експорт в Росію на 33%, свідчать дані експортно-кредитної агенції Sace, які наводить Армелліні.

Ситуація ускладнюється загальним негативним фоном в економіці: зростанням безробіття, рецесією. Це дає непогані козирі в руки політичним опонентам Ренці. Серед них – показово лояльний Росії “Рух п’ять зірок”.

Його представники за цей рік уже кілька разів відвідували Москву та робили багато заяв про те, що санкції треба скасувати. Зокрема, парламентарій Манліо ді Стефано заявляв, що Крим не анексований, що давно пора визнати його російським. Він навіть готував поїздку до Криму з однодумцями, та щось не склалося.

Та й не вони одні такі. Загальні настрої добре відзеркалює нещодавня редакційна стаття провідної італійської газети Corriere della Sera. Вона пише, що нові санкції “призведуть до зміцнення Путіна на домашньому фронті”, а крім того, “вони ще більше зашкодять економічним та комерційним інтересам Італії”.

Це, власне, не має дивувати. Італія віддавна сповідує щодо Росії політику “подвійного треку”: вимагає дотримання норм міжнародного права, але не вважає, що ізоляція – це вихід.

Рейтинги в Ренці на фоні економічних негараздів повзуть донизу. Його 40% підтримки у 2014 році знизились до 30% сьогодні, пише Reuters. Тож не дивно, що італійський прем’єр грається з питанням санкцій проти Росії, намагаючись перехопити гасла своїх опонентів.

Причина політична

Маттео Ренці запустив амбіційну операцію, яка може коштувати йому кар’єри. Він оголосив референдум по зміні Конституції та обіцяв, якщо програє, піти у відставку. Дата голосування – 4 грудня. Тобто, вже зовсім близько.

Оця ризикована гра зі всенародним волевиявленням в країнах ЄС – до болі знайома історія. Нещодавно завдяки їй спаплюжив свою кар’єру тепер уже колишній британський прем’єр Девід Кемерон. А заразом підставив під удар майбутнє як своєї країни, так і всього Євросоюзу.

За своєю суттю референдум, який запланував Ренці, справа, вочевидь, непогана. Конструкція політичної системи, яка прописана в італійській конституції, провокувала в країні раз за разом політичні кризи.

Суть реформи, якщо коротко та спрощено, полягає в зменшенні повноважень Сенату (верхньої палати італійського парламенту). Проект передбачає, що кількість сенаторів зменшать, їхні повноваження обмежать та скасують можливість оголошувати недовіру уряду (цю прерогативу залишать нижній палаті).

Критики реформи говорять, що нова конституція надасть забагато влади уряду. Прибічники змін зауважують, що в повоєнній Італії було 63 уряди і жоден з них не був достатньо сильним, аби протриматись за кермом відведений законом п’ятирічний строк.

Коли Ренці оголошував про референдум, його популярність була доволі міцна. Та зараз, напередодні голосування, його рейтинги підтримки повзуть вниз. Опитування показують, що сказати “Ні” на референдумі вже збирається сказати більшість виборців, хоча навесні навпаки більшість готова була голосувати “За”.

Показове замирення з Росією – прагнення Ренці виправити ситуацію. Йому терміново потрібно знову сподобатись усім тим італійцям, чиї симпатії все більше схиляються до його політичних конкурентів.

А серед них і ліві популісти та євроскептики з “Руху п’яти зірок”, і відверті ксенофоби та сепаратисти з “Ліги півночі” (їхній представник – автор скандальної резолюції регіону Венето про визнання Криму російським), і члени партії Forza, яку заснував друг Путіна, екс-прем’єр Сільвіо Берлусконі.

Підтримка збоку

Західні ЗМІ відзначають, що виступ Італії проти санкцій різко суперечить позиції Німеччини, Франції та Великої Британії. Ренці сперечався із ними кілька годин поспіль.

На його щастя, відставка італійського прем’єра дуже небажана. “У той час як ЄС намагається врятувати свій престиж після голосування Великої Британії за вихід з блоку, остання річ, яка йому потрібна – це ризиковані вибори в Італії”, – пише журналіст Алвізе Армелліні.

Він зауважує, що в представника “Руху п’яти зірок” непогані шанси стати наступним прем’єр-міністром. Поразка Ренці загрожує приходом до влади в Італії політичної сили, яка сповідує відмову від євро, вільної торгівлі та бажає відновлення тісних зв’язків з Росією.

А ще проти нових санкцій висловилась голова дипломатії ЄС Федеріка Могеріні (у минулому, до речі, голова МЗС Італії). “Персонально я схиляюсь до фокусування на факті, що Європейський Союз має не лише санкції в своєму наборі інструментів, ми маємо багато інших інструментів, які можемо використати”, – сказала вона.

Оцю фразу про інші інструменти впливу проговорював також Ренці й інші європейські лідери. Та звучало це якось інфантильно, особливо на фоні бойових дій в Україні та Сирії. Замість того, аби вирвати людожеру зуби, вони говорять про переговори з ним та навіть співпрацю.

Які ще інструменти могли б задіяти проти Путіна європейці, незрозуміло. Як справедливо зазначає американський телеканал CNBC, формальні засудження авіаударів по Алеппо та намагання Франції запровадити в Сирії безпольотну зону через резолюцію Радбезу ООН не мали ефекти. Насправді, у ЄС не так вже й багато тих інструментів, які згадала Могеріні. А надто небагато дієвих інструментів.

На жаль, причини поведінки італійського прем’єр-міністра не підвладні впливу української дипломатії, яка може хіба що пом’якшити їх ефект.

Можна і треба працювати з італійськими політиками та переконувати їх у ненадійності російських партнерів. Італія не безнадійна – врешті решт, вона чи не єдина країна ЄС, яка наважилась після анексії Криму арештувати рахунки путінського друга Аркадія Роттеберга.

Необхідно проводити громадські акції, які б привертали увагу до того факту, що саме Путін розпочав війну проти України, загарбав Крим і частину Донбасу, бомбить Алеппо та інші сирійські міста.

Необхідно, щоб в очах італійського суспільства співпраця з кремлівським режимом виглядала неприйнятною – як спільний бізнес з кривавим царьком. Це зв’язало б руки навіть найбільш твердолобим політикам-русофілам.

______________________________________________

БІЛЬШЕ НОВИН: