Marianna Soronevych
Чому українцям не варто брати приклад з італійських політиків
Президент України Петро Порошенко наголосив, що в українській політиці немає місця іграм. Це — відповідальна заява. Політику часто сприймають як гру. При цьому таке сприйняття властиво не тільки тим, хто безпосередньо бере участь у процесі. Політику як різновид шахової партії частоо сприймають і журналісти, і звичайні громадяни. Хто з можновладців кого здолає? Чи вдасться Порошенко послабити позиції Яценюка? Чим відповість Яценюк? Підірвуть чи ні позиції Авакова? Чи зможе прийти до влади Саакашвілі? Як цікаво!
Насправді, нічого цікаво в цьому немає. Я ще можу зрозуміти політиків, для яких конкуренція — це робота. І в цій роботі вони знаходять задоволення, вона забезпечує їх особистісну самооцінку незалежно від того, чим вони керуються — інтересами країни або своїми власними. Для політика виграти партію абсолютно необхідно. Але інтерес до цієї партії можна проявляти тільки в забезпеченій щасливій країні, яка ніяк особливо не залежить від політичних чвар.
У нас часто люблять згадувати як приклад післявоєнну Італію з її постійною зміною урядів і коаліцій, нескінченною внутрішньопартійною боротьбою та перманентними виборами. Ось як треба — а ви нам тут про стабільну владу! Але прихильники “італійського шляху” лукавлять.
Коли Італія була бідною, зруйнованою війною країною, в ній, як не дивно, була політична стабільність. Перший післявоєнний прем’єр Альчиде де Гаспері зберігав свою посаду вісім років і пішов у відставку після того, як забезпечив нормальний економічний і політичний розвиток країни. А вже потім почалися чвари та ігри. І завершилися вони повним крахом післявоєнної політичної системи — коли звинувачені в корупції провідні політики або постали перед судом, або втекли з країни. А потім на хвилі антикорупційної боротьби до влади прийшов найбільш чесний чоловік Італії — Сільвіо Берлусконі. Але потрібно пам’ятати, що всі ці післявоєнні десятиліття Італія не перебувала в стані війни і розорення. Її суверенітету ніхто не погрожував. Їй були відкриті ринки зовнішніх запозичень. Її економіка стабільно розвивалася. Що з цього є в Україні?
Ми можемо як завгодно довго переконувати себе, що виходом з наших проблем буде зміна уряду і дострокові вибори. Але справа навіть не в тому, що конкуренти звинуватять будь-якого нового очільника уряду в крадіжках і корупції буквально через тиждень — і громадяни, які не стануть жити краще, повірять. Справа не в тому, що у нас немає грошей на дострокові вибори, і навіть не в тому, що поява тимчасового уряду може створити проблеми з зовнішніми запозиченнями і зірве економіку в справжній “штопор”.
Найбільша проблема в тому, що у нас, як і у італійців, просто немає іншого суспільства і іншої політичної еліти. Під час операції “Чисті руки” в Італії було заарештовано 1456 бізнесменів, державних чиновників і політичних діячів, залучені до слідства 3026 підприємців, чиновників і політиків, в тому числі 251 член парламенту (депутати мали імунітет і не підлягали арешту) і четверо колишніх прем’єр-міністрів. Масштабно, правда? Але система не була переможена, корупціонерами виявилися і тріумфатор Берлусконі, і інші нові керівники країни. Італійці продовжують боротися з корупцією і мафією. І кінця цій боротьбі не видно.
Але вони роблять і ще дещо — вони працюють самі і за допомогою громадської думки, медіа і протестів змушують працювати власних керівників. Вони точно знають, що політика — це не гра.
Віталій Портников, espreso.tv
_________________________________________________
Більше новин:
