Духовна імпотенція Європи: геополітичний аспект

   Європа пасивно спостерігає за вторгненням путінської Росії в Україну не лише тому, що Україна в геополітичному світогляді європейців займає місце десь між Киргизстаном та Зімбабве, але й тому, що Європа боїться Росії.

Сучасна Західна цивілізація переживає часи ідентичні пізньому періоду існування Римської імперії та наближається до свого духовного і демографічного занепаду. Головним своїм цивілізаційним завданням в ХХІ столітті Захід вважає тихий та почесний «відхід на пенсію», щоб без ганебної поразки відійти на другий план світової історії.

Духовний присмерк Європи

Європа сьогодні перебуває у досить критичному духовному і соціальному становищі. Окрім демографічної кризи, масового напливу мігрантів з Азії, в європейців, зациклених суто на своїх особистих економічних інтересах, атрофований інстинкт колективної солідарності, боротьби за національні цінності та ідеали, відсутній ідейний експансіонізм. Типовий європеєць не лише не знає прізвища президента своєї країни, але й не бачить підстав захищати свою батьківщину зі зброєю в руках у разі небезпеки. Лібералізм вчить, що батьківщина – це лише територія, на якій народився громадянин всесвіту, тож любити її це те саме, що любити пологовий будинок, у якому людина з’явилася на світ.

Цінності, які домінують сьогодні на Заході є цінностями слабких, юродивих та різноманітних дискримінованих меншин. Нобелівські премії вже десятки років не вручаються найкращим науковцям та літераторам. Їх дають тим, кого суспільство шкодує – репресованим дисидентам, хворим на СНІД, геям й іншим секс-меншинам, євреям, як компенсацію за Голокост. Щоб досягти успіху в європейському суспільстві треба бути слабким, ображеним і виглядати жертвою. В європейських школах домінує «толерантна» героїчна концепція – історичними ідеалами й кумирами європейських дітей повинні бути не харизматичні та грубі військові чи диктатори типу Наполеона, Бісмарка або де Голля, а мирні та терплячі борці з диктатурою, мученики і пацифісти.

Прикладом такого ідеалу стала європейська правозахисниця, яка в знак протесту проти домашнього арешту комуністичним режимом китайської дисидентки, добровільно ув’язнила себе у невеликій кімнаті, ідентичній тюремній кімнаті дисидентки, на такий же кількарічний термін, демонструючи солідарність та співмучеництво з жертвами репресій. Мирний опір злу, самопожертва й толерантність є тими цінностями, яких вчать сьогодні дітей у європейських школах. Якими вони виростуть солдатами і патріотами? Але й сам патріотизм далеко не всіма європейцями вважається чеснотою. Який сенс любити шматок території, обведений штучними кордонами встановленими колись державою, яка, як відомо була і є інститутом насильства над вільною людиною?

Який сенс поважати архаїчні правила, введені неписьменними предками у темні віки, звані традиціями, якщо можна вести вільне, необмежене суспільною мораллю та соціальними забобонами життя? Сім’я – є анахронічним соціальним інститутом, пережитком пізнього мезоліту, який сьогодні втратив свою актуальність для забезпечення економічного благополуччя потомства з появою соціальних виплат та бізнесовою активністю жінок.

Моногамний шлюб став формою насильства та штучним обмеженням природних сексуальних бажань людини, яка історично схильна до проміскуїтету. Людина не створена для обов’язкового гетеростатевого шлюбу, народження дітей чи подружньої вірності – цінностей, нав’язаних соціальними стереотипами, релігією, мораллю та інститутами обмеження людської свободи. Так стверджує сучасний західний лібералізм, який прагне звільнити людину від будь-яких штучних і умовних суспільних правил, поглядів, норм, які пригнічують її природу, особисті прагнення та бажання.

У такому індивідуалістичному атомістичному суспільстві, де сусідом може бути мігрант з Африки чи Азії, заробітчанин зі Східної Європи чи підприємливий маклер, який розглядає людей, як ходячих гаманців, будь-які форми колективної солідарності атрофуються і виглядають нерентабельними.

Імпотенція у сфери безпеки

Європейські армії, окрім окремих спецпідрозділів, досить давно не брали участі у війнах та розучилися воювати. Пріоритетами державного фінансування демократична громадськість і залежні від неї політики сьогодні вважають соціальні видатки, допомоги безробітним, грошові компенсації розлученим жінкам або фінансування притулків бездомних тварин. В США цілі покоління афроамериканців у негритянських кварталах ніде не працюють і живуть на державну соціальну допомогу, а заклики політиків, щодо скасування допомоги по безробіттю громадянам, які не шукають роботу, вважаються расизмом.

Військові бюджети європейських країн стали значно меншими, оскільки озброєння і армія – це проїдання ресурсів економіки та жахіття війни, як вважає європейська громадськість, тому кошти спрямовуються на соціальні потреби.

Водночас, Росія, Китай, Пакистан, Іран, Таїланд, Саудівська Аравія та інші азіатські держави невпинно нарощують свої оборонні бюджети й накопичують нові озброєння. Європейці, навпаки – свої армії скорочують, заради оптимізації економіки. То ж вже сьогодні, армії азіатських країн кількісно та технологічно  перевищують армії європейські. Європі ж не загрожує жодна воєнна небезпека чи країна, то ж для чого витрачатися на армію в сучасному толерантному і демократичному світі?

Європейська толерантність та демократичність стала загрозою навіть для національної оборони. Феміністки судовими позовами домагаються прав вступати у найпрестижніші британські і французькі військові академії.

У результаті, здорових та тренованих хлопців, які пройшли всі найсуворіші вимоги для вступу у Королівську військову академію в Сандгерсті не беруть у лави військової еліти країни, тому що треба зберегти квоту для жінок-феміністок, які через пресу та суд добилися права там навчатися. На першому ж шикуванні такі феміністки мліють від спеки і тривалого стояння на ногах, а вже тренування в цих елітних військових закладах може витримати не кожен чоловік. Окрім того, феміністичні організації домагаються права одержання жінками вищих офіцерських звань, оскільки відсутність жінок-генералів є порушенням демократичної рівності статей.

Як один з інструментів ліквідації такої несправедливості розглядають гендерні квоти – так звана «позитивна дискримінація». На практиці, звання повинні присуджуватися людині лише за те, що вона жінка, в той час, як кваліфікованих воєнних ветеранів скорочують і відправляють у відставку. Якість європейських військових випускників значно понизилася через гендерні квоти, однак ніхто не збирається жертвувати демократичними цінностями заради військової доцільності.

З  чоловічого населення європейського континенту, більшість не збирається захищати свою батьківщину. Мігранти з Азії та Африки, які складають значну частину населення європейських міст, взагалі байдужі до долі території, на якій вони тимчасово різними шляхами заробляють гроші. У разі небезпеки, мільйони сомалійців, нігерійців, пакистанців, китайців та арабів переїдуть жити у більш спокійні країни. Ніхто з них не збирається воювати та жертвувати собою за ці країни, в яких знайшли сите і комфортне життя.

«Римська імперія» періоду занепаду

Римська імперія періоду свого занепаду була такою ж як Європа і США сьогодні. Мільйони варварів заселяли території імперії, а їхню кількість поповнювали все нові й нові мігруючі племена у пошуках кращого життя. В Римі, з мільйона населення, абсолютну більшість складали різнонаціональні раби, торговці та приїжджі з усіх країв заробітчани. Всі варварські народи, які пізніше знищили Римську імперію, попередньо легально отримали дозвіл на переселення і навіть були запрошені римлянами. Франки, які зруйнували римську Галію, понад сотню років були легальними іммігрантами й союзниками Риму. Готи, які спустошили Балкани та Іберію, отримали дозвіл від імператора на перехід через Дунай на правах біженців у римські гуманітарні табори. А сумнозвісні вандали, які жахливо поруйнували Рим, прибули в імперію з дозволу намісників римських провінцій.

Сьогодні мільйони арабів, берберів, африканців, індійців та азіатів також приїжджають в Європейський Союз легально, компактно поселяються у міських районах та окремих вулицях, на території яких через розгул етнічного криміналітету часто вже не діє юстиція і влада поліції європейських країн.

Погроми, хуліганство й дебош під час арабських заворушень у Франції вже стали типовою подією життя Парижа. Азіатські й африканські нацменшини європейських міст дуже організовані, солідарні, скандальні, агресивні, байдужі до будь-яких форм толерантності і рішуче налаштовані битися з місцевими мешканцями за свої права  на їхній землі.

Різнонаціональний та мультикультурний конгломерат населення імперії в поєднанні з римськими республіканськими цінностями сформував тип культури, який толерував аморальність та сексуальну розпусту. Порно-вистави у амфітеатрах, узаконені гей-шлюби, чоловіки, які носили жіночий одяг стали типовою картинною римських буднів. Перші особи імперії, римські імператори не приховували своїх потягів до інцесту й гомосексуалізму. Юлій Цезар був офіційно одружений на Помпеєві, а про нього самого в Римі говорили, що він був «чоловіком всіх жінок, і жінкою всіх чоловіків».

Сьогодні в європейських країнах провідні політики також не соромляться гомосексуалізму. Так, міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле офіційно зареєстрував законний шлюб зі спортивним менеджером. А прем’єр-міністр Ісландії Йоханна Сігурдардоттір одружилася з письменницею і журналісткою.

Моральна деградація Риму як і апологетика сексуальної свободи Європейського Союзу, очевидно, є свідченням цивілізаційного занепаду.

Азіатські фанатики

Європа сьогодні ідейно програє агресивним традиційним авторитарним країнам Євразії – Росії, Китаю, Ірану, арабським державам, які не вирізняються толерантністю і налаштовані на захоплення й розширення своїх прав у цьому світі.

В мусульманських країнах є багато релігійних та національних фанатиків, які готові вмирати і вбивати за свою ідею. Вмирати і вбивати за ідею десятки тисяч бійців може змусити Росія, яка організувала цілі армії диверсантів та терористів на українському Донбасі. Значна частина адептів «русского мира», кримінальних донських козачих організацій і російських неофашистів готові ризикувати життям за «єдину і неділиму».

Багато російських десантників сьогодні воює на Донбасі за свої кредити та квартири, мудро надані урядом РФ військовослужбовцям в обмін на службу в армії. Авторитарний Китай сьогодні може виставити армії мільйонів націоналістичних фанатиків, які будуть воювати безплатно, без бронежилетів, без тепловізорів, без своєчасного харчування, комфортного сну та кока-коли з холодильника, готові померти за комуністичні ідеали.

Кого може протиставити цим агресивним євразійським силам Європа? Звиклих до комфорту солдат її Величності чи феміністок у військовій формі з судовими позовами в руках? Цінностями Європи сьогодні є толерантність, демократичність, віротерпимість, а цінностями Азії – сила, агресія, безкомпромісність.

В Європі сьогодні немає людей, готових померти за прапор ЄС. Для більшості європейців прапор Євросоюзу є лише канцелярсько-бюрократичним символом брюссельських контор. В Україні люди під європейським прапором йшли на газові атаки та кийки розлючених міліціонерів, багато людей фізично постраждали за цей прапор. Так, під час Революції Гідності на людей, які на будинку Черкаської мерії вивісили прапор ЄС відкривали кримінальне провадження, а ходити перед беркутівцями з європейською синьо-зірчастою стрічкою було небезпечно для життя, однак символіка ЄС всупереч репресіям майоріла по всій Україні. Водночас жоден європеєць і пальцем безплатно не поворухне за прапор Європейського Союзу, а в Україні люди за нього йшли на боротьбу, революцію та героїчні вчинки. Такі люди могли б стати оплотом нової Європи, її ренесансом, справжніми патріотами ЄС, для яких слово «Європа» не пустий звук. Однак європейським чиновникам українці абсолютно не потрібні.

Європа йде до свого духовного занепаду, виявом чого є нівелювання традиційних цінностей, суспільна аморальність, толерантність до чужих впливів, відмова від боротьби на користь компромісу. Духовний занепад поруч зі скороченнями військових бюджетів і зниженням загального рівня акціонізму, експансивності європейських народів триває поряд зі збереженням економічного впливу Європи, базованого на фінансах та законодавстві, і вже не підкріпленого військовою силою.

Водночас агресивні азіатські суспільства, стимульовані власними диктаторськими режимами, націлені на переділ європейської економічної спадщини. При цьому для Азії, зокрема для Росії, історично й ментально звичним є безжальний принцип: щоб встати з колін, необхідно схопити когось за горло.

Уроки толерантності для України

Європейські толерантні цінності у своїх гірших аспектах активно екстраполюються і на Україну, яка беззастережно сприймає все європейське. Деякі львівські демократичні історики, слідуючи загальнолюдським, космопомолітичним цінностям, наголошують, що українське козацтво, гайдамаки й вояки УПА проявляли непотрібну жорстокість і чинили не демократично та не толерантно, воюючи з іноземними окупантами. Адже потрібно вести діалог з опонентом, а не стріляти по ньому з окопу. Опонент може бути так само правий, тому слід для глибшого розуміння проблеми стати на його точку зору, зрозуміти його мотиви.

Як відомо, істина знаходиться десь посередині між двома радикальними точками зору, тому слід шукати консенсус, компроміс, а не чинити насильство. Тобто, згідно з таким демократичним консенсусом, якщо окупант прийшов у вашу країну зі зброєю, запевняючи, що історично це його земля, а не ваша, слід віддати йому половину країни, щоб були справедливо враховані інтереси обох учасників «діалогу». Тому на європейських вулицях молоді французи і англійці сьогодні стають жертвами побиття молодих арабів й африканців.

Таку ж стратегію, базовану на переговорах та компромісах європейські політики сьогодні радять і Україні, наголошуючи на необхідності переговорів з терористами ДНР. Звідси і нинішня тактика Заходу. Якщо не можна натиснути на Путіна, потрібно натиснути на Україну. Змусити її припинити вогонь, поважати права затриманих терористів, відмовитися від вступу в НАТО і ЄС і погодитися на власне розчленовування. Можливо після такого консенсусу на європейському континенті настане знову мир і спокій?

Європа і США «на пенсії»

То ж очевидно, що Європа не лише не хоче, але й не може допомогти Україні зупинити російську агресію. Їхні суспільства не готові до війни, і не бажають виходити зі своєї зони комфорту. Вони не мають ідейного стимулу для боротьби, відповідного патріотичного і націоналістичного запалу. Європейці ще в позаминулому столітті розтратили експансіоністський дух свободи, рівності та республіканізму. У Другій світовій війні нацисти за один місяць захопили Францію, а Данію окупували за один день без жодного пострілу. Західна Європа втратила здатність боротися і звільнилася від гітлеризму лише завдяки інтервенції США, але й вони вже втрачають свою ідейну войовничість.

Відомий фахівець міжнародних відносин З.Бжезінський визнає присмерк Західної цивілізації, і вбачає, що у ХХІ столітті настане епоха домінування Китаю та країн Азії, як більш динамічних, енергійних й експансіоністських.

Політолог радить Сполученим Штатам тихо відійти на другий план, поступившись пальмою першості сильнішим супердержавам. І зробити це слід мирно, не втрачаючи обличчя у можливій війні, яку Штати можуть ганебно програти. Створити острівець економічного благоденства, і відмежувавшись від участі у світових конфліктах з динамічнішими державами, піти на «почесну пенсію» світової геополітики, не зазнавши поразки – ключове завдання Заходу у неспокійному ХХІ столітті. Мабуть цим і пояснюється «глибока занепокоєність» Європи та паперові декларації США у відповідь на відкриту агресію Росії в центрі європейського континенту. Навіть після прямого вторгнення росіян в Україну, США заявляє про виключення можливості своєї військової участі  у конфлікті з Росією.

Для України, яка кров’ю виборола право на європейський та демократичний цивілізаційний вектор, перспективи майбутнього занепаду Європи і перемоги над нею агресивних держав Євразії  не дуже тішать. Однак перед самим своїм розпадом Римська імперія зуміла розбити більш як півмільйонну армію гунських кочівників, які захопили майже всю Азію у найбільшій «битві народів» на Каталаунських полях в 451 році. Можливо, Західна цивілізація, гуманістичні цінності якої традиційно притаманні українському народу, в ХХІ столітті зуміє дати відсіч євразійській агресії і свобода та демократія ще збережуться в світі.

Валерій Майданюк,

політолог, спеціально для «Вголосу»