Marianna Soronevych
Визволяючи жінок з притонів, брати Гнати усе знімають прихованими камерами. 36 рабинь, яких насильно змушували торгувати своїм тілом, повернув додому Ігор Гнат за 14 років. Наймолодшій з них – 17 літ, найстаршій – 30. Їхали за кордон шукати доброї долі – стали жертвами торгівлі людьми (найбільше їх потерпає від комерційної сексуальної експлуатації та примусової праці).
В Україні – десятки офіційних структур, які протистоять трудовому і сексуальному рабству, – а результату – нуль. Жодна з них не долучається до пошуків зниклих безвісти. Те, що має робити держава, узяв на свої плечі журналіст за освітою, директор Регіонального центру соціальної адаптації Ігор Гнат разом з братом Володимиром.
За кожну завербовану – від 300 до 500 доларів
Один з науково-дослідних інститутів провів опитування серед старшокласників України. Їхні відповіді ошелешують: 70 відсотків випускників шкіл не бачать себе реалізованими в рідній державі, відтак – прагнуть виїхати за кордон (здобути вищу освіту, працювати). Пояснюють тим, що оплата за навчання в деяких тамтешніх вузах (наприклад, Польщі) дешевша, аніж в Україні.
– Це означає, що Україна втратить свій генофонд, – каже директор «Жіночих перспектив» Любов Максимович. – Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи» допомагає врятованим і морально зламаним землякам реінтегруватися у суспільство, психологічно повернутися до нормального стану. Багато дівчат прагнуть вдало вийти заміж за фінансово забезпеченого іноземця, а юнаки – одружитися. Проте дай Боже, аби не стали жертвами торгівлі людьми із-за тяжкої малооплачуваної праці, або щоб когось не спіткала доля повії-нелегалки. Торговці живим товаром діють через фірми працевлаштування, шоу-бізнесу (наприклад, модельні агентства), служби знайомств, «липові» оголошення в Інтернеті. Відомі випадки, коли обдурювали навіть друзі, родичі, знайомі…
Візьмемо служби знайомств. Ні вони, ні РАЦСи не перевіряють соціального стану іноземців, які хочуть одружитися з українками (лише приймають оголошення). Натомість чимало іноземних «наречених» мають попередній досвід домашнього насильства, збоченства. Бувало, вивозили українок як дружин – потім змушували їх працювати «на панелі». Дівчата сподівались «на рай» – опинилися «у пеклі».
Був випадок, коли сутенерам з Польщі продала 17-річну доньку… рідна мати. А жителька одного з райцентрів приїхала у відпустку з Польщі, де працювала швеєю. Її байками про «безхмарне» життя на чужині захопилися подруги. Ще б пак! Містечко маленьке, люди знають жінку мало не з дитинства – чого б не повірити?! Як результат, з десяти завербованих – одні по 16 годин працювали на швейній фірмі майже задарма (трудове рабство), інших змусили працювати повіями.
– За кожну завербовану платять 300-500 доларів, – розповідає Ігор Гнат. – Тих, хто стає живим товаром, як правило, залишають без документів, телефонів, нерідко знущаються, ув’язнюють у чотирьох стінах. Жінки постійно під наглядом охоронців та господарів, які, щодоби змушували їх «працювати» з 5-10 клієнтами, залишаючи невеликі відсотки від заробленої ними ж суми. Навіть зробити зайвий крок жінки бояться – їх залякують поліцією, жорстокою розправою.
– У Європі, де живуть «не по понятіям», а за людськими законами, у наших людей спрацьовує комплекс меншовартості, – доповнює Любов Максимович. – Українці, на жаль, не звикли вірити правоохоронцям та їхній допомозі вдома, відповідно й за кордоном з недовірою ставляться до поліції.
Батьки, доньки яких потрапляють в тенета секс-індустрії, звертаються по допомогу до Ігоря та Володимира Гнатівих. Добровільно рятуючи українських полонянок, брати, звісно, ризикують собою, адже «переходять дорогу» європейській мафії…
Наодинці з бідою…
Приїхавши на заробітки в Італію, 20-річна Надія спочатку доглядала старшу жінку. У вихідний познайомилася з італійцем. Кілька компліментів, обіцяні «золоті гори» – й українка готова була поїхати з ним на край світу. Розрахувалася з роботи. В авто «нареченого» сіла у гарному настрої. Їй на думку не спадало, що насправді її везуть в Іспанію на замовлення садиста для жорстоких утіх. По дорозі пообідали в ресторані, де італієць підсипав у їжу снодійного. В автомобілі заснула – прокинулась у будинку маніяка. Він був упевнений: прикована ланцюгом молода неосвічена дівчина повідомити про себе нікому не зможе. До того ж не знає свого місця перебування. Три місяці вона була прикута ланцюгом до стіни будинку господаря. Той знущався з неї, а сцени насильства знімав на відео. За кожен непослух бив батогом.
Допоміг випадок. Якось господар читав лист. Вийшов з кімнати і забув його на столі, – так вона дізналася адресу, де її переховують. А через деякий час (знову ж таки через безпечність) залишив на столі мобільний. Надія ним скористалася: зателефонувала знайомим і сказала адресу, зазначену на конверті. Родичі в Україні звернулися по допомогу до Ігоря Гната.
– Кілька днів з вікна автомобіля ми спостерігали за особняком та його господарем, – розповідає Ігор Зіновійович. – Навіть засумнівалися: будинок ошатний, господар – презентабельний й аж ніяк не схожий на садиста чи маніяка. Коли він поїхав на роботу, я наважився перелізти через огорожу на подвір’я. Ризикував, діяв протизаконно – це ж приватна власність. На вікнах особняка – ґрати. Покликав землячку на ім’я. Почувши рідну мову, вона відгукнулася. Кілька хвилин – і полонянка була визволена.
Та не завжди такі порятунки обходяться легко. Якось батьки поскаржились, мовляв, донька телефонує з Польщі і плаче, що її насильно змушують займатися проституцією. Коли Гнат приїхав її рятувати, «здала» його сутенерові. Збіглися спільники. Чоловіка жорстоко побили, ледь залишився живим.
– Батьки в Україні місця собі не знаходять, бо донька – жертва работорговців. Та навіть не здогадуються, що їхня «добропорядна» донечка добровільно працює в польському нелегальному борделі, – розводить руками. – Серйозна загроза нашому життю була і на одному з островів, високо в горах. Мій автомобіль, в якому віз визволену українку, її господарі (іспанські наркоділки) переслідували аж до аеропорту. По допомогу довелося звернутися до поліції, яка кілька годин охороняла нас (аж до вильоту літака в Україну).
Європейська мафія впевнена: шукати і рятувати українок ніхто не буде. Хто ж заступиться, якщо «маленька людина» нікому не потрібна в своїй державі?! За кордоном – тим більше. Наші землячки покинуті напризволяще. Заявляти в поліцію нелегалка боїться. Ще й господар погрожує, мовляв, заявиш – поплатишся життям. Тож, як правило, вони залишаються наодинці зі своєю бідою. Нині в секс-індустрії насильно або шантажем утримують 3-5 відсотків молодих жінок. Наша держава не готова фінансувати їхні пошуки. Тож порятунок єврорабинь – в руках братів Гнатів, які роблять це приватно і конфіденційно.
Спрацював генетичний код
Почалося з того, що у 1999 році, перебуваючи за кордоном, Ігор випадково допоміг «зеленому» дівчиськові вибратися з притону. Її батьки розповіли про це родичам, ті – знайомим… Долучилася й преса. І слава про Ігоря Гната як рятівника полонянок розійшлася Україною. Каже, мабуть, спрацював генетичний код, коли запорізькі козаки рятували дівчат з турецького рабства.
– Спочатку збираємо інформацію про «жертву» (куди і з ким поїхала, де працювала, коли востаннє телефонувала додому), – каже мій співрозмовник. – З собою беремо копії українського паспорта, довідки, фото. Це пришвидшує вироблення нових документів (в Європі це можна зробити за 15-20 хвилин). Визволяти насильно завербованих доводиться під виглядом клієнтів. Замовляємо її на кілька годин, платимо за неї і… розробляємо план втечі.
Брати Гнати визволяли секс-рабинь з Польщі, Угорщини, Чехії, Італії, Іспанії, Португалії, Греції, Туреччини, Голландії, Німеччини, Бельгії. Усе знімають прихованими камерами. Часто з ними їдуть журналісти, які фінансують акції пошуку та порятунку.
Минуле треба «відпускати»
Полонянки повертаються додому безпомічні, депресивні, скалічені фізично та морально. Понад рік в Україні діє закон про надання статусу жертви торгівлі людьми. Оформити для цього відповідні документи допоможуть у Регіональному центрі соціальної адаптації або «Жіночих перспективах». Там нададуть і безкоштовну юридичну консультацію. «Жертві торгівлі людьми» виплачують одноразову допомогу: до 18 років – 1286 грн., працездатним – 1218 грн., тим, хто втратив працездатність, – 949 грн. Якщо держава відмовляє у наданні статусу, громадські організації допоможуть довести це в суді. Кримінальну справу можуть відкрити або ні (на бажання потерпілого). Однак…
– Заявляти в державні структури («виливати» на папір пережите «пекло») більшість не хоче. Бо зневірені у захисті влади, правоохоронних органів, справедливості законів та судів, – зазначає Любов Максимович. – Та й бояться стати об’єктом осуду та ганьби. Люди не розуміють, що тамувати біль у собі – ще гірше. Тож психологічна допомога (від сексуального рабства потерпають і чоловіки) необхідна. Стрес переходить у стан розпачу, потім – у внутрішнє виправдання себе і ситуації, в якій опинилися за кордоном. Минулого «не відпустити» – жити у стресі все життя.
Щоб вивести із шокового, стресового стану, до людини потрібен особливий, делікатний підхід. Громадські організації в Україні проводитимуть тренінги для держслужбовців, які працюють із жертвами торгівлі людьми.
Як не стати жертвою
– Тим, хто збирається за кордон, важливо ознайомитись із законодавством держави, в яку їдете, – вважає Ігор Гнат. – Візьміть із собою адреси, номери телефонів консульств, посольств. Фірма в Україні, що відправляє на роботу в Європу, повинна мати ліцензію й угоду (українською мовою) з іноземним працедавцем на право легального працевлаштування. Про це можете довідатись у будь-якому центрі зайнятості вашого міста. Там також повинен бути перелік ліцензованих вітчизняних фірм. Якщо агентство з працевлаштування двосторонньої угоди не має, це перший сигнал: вас можуть обдурити. За кордоном обов’язково потрібно стати на консульський облік. Нікому не віддавати паспорт (краще зробити кілька його копій і завжди мати при собі). Постійно інформувати рідних про те, де живеш, працюєш, з ким зустрічаєшся, і навіть про стан свого здоров’я…
