Marianna Soronevych
В Україні — один з найвищих відсотків розірвання шлюбів у Європі. Згідно з європейською статистикою, торік ми навіть обігнали Росію, де на тисячу жителів припадає п’ять розлучень (в Україні — 5,3). Найнижчий показник розлучень (0,90) — у країнах з досить сильним впливом католицької церкви: Польщі, Ірландії та Італії.
Згідно з даними директора Департаменту сім’ї і дітей Міністерства соціальної політики України Руслана Колбаси, найчастіше розпадаються молоді сімейні пари. Пік розлучень припадає на перші роки їхнього подружнього життя — від трьох місяців до півтора року. Саме в цей період виникають непорозуміння між чоловіком і дружиною, недовіра, фінансові труднощі. І сімейні пари не знаходять нічого кращого, як офіційно розірвати шлюб. В Україні це нескладно: подружні пари, які не мають дітей, можуть спокійно подати заяву про розлучення до РАЦСу і після виконання нехитрої процедури вже через місяць отримати на руки свідоцтво про розірвання шлюбу.
— Цю процедуру Україна успадкувала ще з радянських часів. Тоді, щоб розлучитися, достатньо було взаємної згоди і подачі заяви до РАЦСу, — каже працівник Центру з вивчення Східної Європи при Бременському університеті Якоб Фрухтман. В Італії розлучитися набагато складніше: треба витратити значно більше часу, коштів і нервів на нескінченні судові позови. «Там тільки на роздуми суд дає три роки. Якщо за цей час пара, що бажає розлучитися, продовжуватиме жити разом і це стане відомо судді, він має право вдвічі збільшити випробувальний термін, — розповідає італійський юрист українського походження Наталя Кореллі. — За таких обставин швидко зруйнувати стару і створити нову сім’ю практично неможливо».
Не менш серйозно до шлюборозлучного процесу ставляться і в США. Переважна більшість американських пар, які розлучаються, змушені наймати адвокатів. З їхньою допомогою вони ділять майно і визначають порядок опіки над дітьми. При найпростішому розлученні їхні послуги обходяться бездітній сімейній парі приблизно в 10 тис. дол. Але такі ситуації зустрічаються вкрай рідко. Зазвичай одне розлучення полегшує гаманець американця, який розлучається, на 30 тис. дол.
— Якщо подружжя дало згоду на розлучення, не порушуючи в суді питання опіки над дитиною та поділу майна, то шлюборозлучний процес протриває не більш як півтора місяця. У разі виникнення суперечностей між сторонами розгляд справи у судовому порядку може затягнутися на три місяці і навіть більше, — розповідає адвокат Катерина Тарасова. — Ситуація з розірванням шлюбу істотно ускладнюється, якщо дружина чекає дитину або в сім’ї є син чи донька, яким іще не виповнилося року. Тоді не можна подавати позов до суду або заяву про розлучення, крім випадків протизаконних дій стосовно одного з подружжя або спільних дітей. До досягнення дитиною одного року можна подавати позов тільки в тому випадку, якщо батьківство щодо неї визнав інший, а не законний чоловік.
У судовій практиці такі справи за рівнем складності не посідають перших позицій. Про це свідчать розроблені Державною судовою адміністрацією норми часу, необхідного для розгляду справ загальним судом першої інстанції. За цими нормами, на винесення рішення про розірвання шлюбу треба витратити в середньому три години, в той час як, приміром, на стягнення заробітної плати — 4,2 години, комунальних платежів — 3,2 години. Менше часу виділяється тільки на стягнення аліментів — 2,5 години. З огляду на це, цілком очевидно, що розлучитися в Україні справді нескладно.
В Інституті демографії України не бачать серйозної проблеми в нинішній ситуації, вважаючи, що високий рівень розлучень у країні відображає насамперед високий рівень зареєстрованих шлюбів. Чого не скажеш про закордон, де через побоювання стати жертвою важкого шлюборозлучного процесу дедалі більше пар обирають співмешкання без офіційного оформлення стосунків. Так, приміром, в Італії живуть майже 2 млн. італійців. Щороку в них народжується 100 тис. дітей. Такі цифри, за словами юриста Наталі Кореллі, свідчать передовсім про «кризу шлюбу», яка спричинена небажанням молодого покоління італійців брати на себе додаткові зобов’язання, ризикуючи погіршити особистий добробут.
«Дзеркало тижня».
