Marianna Soronevych
Киянка за походженням, Наталія Бондаренко стала відомою в Італії поетесою та художником. Творячи італійською мовою, вона черпає натхнення, передусім, з українських тем.
Вона народилася у Києві, зростала у Кременчуці, а після навчання у консерваторії співала у Мінській філармонії. Нині Наталя – поетеса та художниця з італійського регіону Фріулі-Венеція-Джулія. Таких “зігзагів” долі у житті Наталії Бондаренко було чимало. Втім, творчість в тому чи іншому вигляді вона не полишала ніколи: співи, письменництво, живопис.
На Апенніни Наталія переїхала 1990 року і раптом опинилася у цілком іншому світі. Емігранти з СРСР у ті часи були “екзотикою”, а місцеві дивилися на них з підозрою і не поспішали “відкривати обійми”, пише Deutsche Welle.
У перші роки еміграції основним напрямком творчості Наталії став живопис. Створення власного стилю з’явилося завдяки кільком прикрим зауваженням. Якось їй дорікнули: мовляв, тут живеш, а з місцевим діалектом не в ладах!
“І хоча це були просто недобрі люди, я розлютилася. Ну, нічого, я покажу, що таке слов’янська культура!”, – згадує сьогодні Бондаренко. Відтак у її картинах з’явився ледве помітний текст старослов’янською мовою – уривки з “Отче наш”.
Сама Наталія називає себе “інтернаціональною людиною” і поки не може уявити, що колись ще писатиме українською
І це стало своєрідною “візитівкою” художниці, її картини в стилі абстрактного та символічного живопису стали упізнавати за цими текстами. З 1999 року Наталія співпрацює з кількома арт-галереями. Її твори представлені на міжнародних виставках.
“Моя основна тема – це жінка, – розповідає вона, – Вагітна чи з дитиною на руках, молода чи стара, смутна чи весела. Жінка, яка молиться чи плаче, втомилась чи працює. Ми бачимо лише її силует, але за нахилом плечей, за позою ми розуміємо все про неї”.
Поезія по-італійськи
Так само жінка, материнство стало однією з центральних тем її поезії, коли шість років тому, після тривалої перерви, Наталія повернулася до письменництва. Вперше – італійською мовою. “Одного ранку прокинулася й зрозуміла: я це можу!” – розповідає Наталія. Відтак на світ з’явилися кілька віршів: прозорих і простих. Написаних по-італійськи, без рими, за незвичними поетичними канонами.
Ці вірші одразу ж привернули увагу літературних критиків: “росіянка”, як її називали, пише італійською! “Я пишу тому, що вірші – це така хвороба. Не можу не писати. Мої теми – недоліки людських характерів, ностальгія, брак кохання, різниця між “я” та “іншими””, – так характеризує свою творчість сама авторка.
“Голос покоління”
З іншого боку, вона дуже українська поетеса, зазначають у видавництві “Samuele editore”, з яким співпрацює Наталія. “Достатньо почитати її вірші, щоб зрозуміти, звідки вона. Її теми завжди були класичними в українській культурі: пошук кохання, туга за рідною землею, відчуття чужини. Наталія є поетичним голосом свого покоління українських жінок”, – зазначають у видавництві, яке видало її антологію на тему материнства “Любов лілеї”, а відтак окремою книгою – “Чужий край”.
Сама Наталія називає себе “інтернаціональною людиною” і поки не може уявити, що колись ще писатиме українською. Але у своїй творчості вона повсякчас повертається до українських тем. “Адже це моє коріння, воно не зникає, скільки б років ти не прожив в іншій країні”, – каже авторка.
Нині вона працює над романом “Хочу звати тебе мамою”, присвячений її матері, художниці Наталії Юзефович. “Там буде багато про Україну, зокрема, про Київ, про моє дитинство і виховання, про наші звичаї”, – каже вона.
За останні п’ять років Бондаренко стала призером кількох конкурсів та авторкою чотирьох книг. Одна з них – найвідоміша – має чудернацьку назву: “Profanerie private”. Слова “рrofanerie” в італійській мові не існує, його вигадала Наталія, але воно інтуїтивно зрозуміле будь-якому носієві мови.
Це так би мовити профанські роздуми на приватні теми. “За те, що я вигадую неологізми, один професор навіть хоче представити мене лінгвістичній комісії!”, – з посмішкою розповідає мисткиня.
