Юрій Павленко:” Україна перестає бути донором міжнародних усиновлень”

   В Римі побував Юрій Павленко, Уповноважений Президента України з прав дитини, з метою вивчення стану з дотриманням прав українських дітей, усиновлених громадянами Італійської Республіки, відповідно до завдань, поставлених Президентом України. А також він прагнув перевірити діяльність Консульського відділу Посольства України в Італійській Республіці щодо здійснення нагляду за дотриманням прав українських дітей, які усиновлені громадянами цієї країни.

Юрій Павленко люб’язно погодився на інтерв’ю для Української газети.

– Якою є позиція України щодо міжнародних усиновлень?

 – Україна захищає право дитини бути усиновленою. У нашій державі однозначно визначений пріоритет національного усиновлення і встановлено ряд обмежень щодо міждержавного усиновлення, які не суперечать інтересам дитини.

З 2011 року діє заборона на усиновлення іноземними громадянами дітей, молодших 5 років, а також на всиновлення іноземними громадянами дитини протягом першого року після набуття нею статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Україна захистила своїх дітей від можливого неадекватного усиновлення за кордон, але при цьому побудувала своє законодавство з точки зору забезпечення права дитини на виховання в сім’ї на батьківщині.

– Італія є одним із лідерів у сфері міжнародних усиновлень. Яким чином здійснюється контроль за умовами проживання та виховання усиновлених українських дітей? Які, на Вашу думку, можливі реальні механізми посилення контролю за цим?

 – Кожна дитина, усиновлена іноземцями, до набуття повноліття зберігає за собою громадянство України, тобто, відповідно до українського законодавства, за такими дітьми повинні здійснювати нагляд консульські установи.

Існують проблемні питання в роботі дипломатичних установ щодо нагляду та отримання всебічної інформації про долю кожної дитини. Це, зокрема, несвоєчасне надання звітів усиновителів до дипломатичних установ, несвоєчасна постановка на консульський облік усиновлених дітей, наявність окремих фактів переусиновлення іноземними судами дітей-громадян України без отримання дозволу компетентного органу України, ненадання батьками-усиновлювачами до консульської установи інформації про нове місце проживання родини у разі переїзду тощо.

Україні необхідно якнайшвидше приєднатися до Гаазької конвенції про захист прав дитини та співпрацю у питаннях міждержавного усиновлення. Приєднання до цього документа є надзвичайно важливим кроком для нашої держави, адже це дасть змогу органам опіки, консульським установам та посольствам здійснювати ефективніший нагляд за дотриманням прав українських дітей, усиновлених за кордон, та отримувати повну інформацію про них.

Усі ресурси, які були в Україні щодо контролю, вичерпані. Протягом минулих років наша держава шляхом внесення змін до національного законодавства врегулювала значну частину проблем з підвищенням рівня захищеності дітей, але «більшого в односторонньому порядку досягти неможливо.

– До Верховної Ради подано законопроект, що забороняє віддавати на усиновлення дітей іноземним громадянам, вмотивовуючи це рівнем корупції в Україні, який призводить до торгівлі дітьми. Чи справедливо, що сиріт хочуть позбавити можливості знайти нову сім’ю через корупцію? Складається враження, що за справу беруться не з того боку.

 – Абсолютна більшість сиріт в Україні – це діти, які мають батьків. Тобто держава позбавила дітей батьківського піклування рішенням суду (з різних причин). З іншого боку, держава зобов’язана забезпечити їм родине виховання – знайти маму і тата, які стануть новою сім’єю. Якщо Україна вичерпала усі свої можливості для того, щоб знайти родину для дитини в країні – то не повинна позбавляти дитину права мати маму і тата за кордоном. Я думаю, що заборона міждержавного усиновлення – це нечесно по відношенню до дітей.

В останні роки кількість міждержавних усиновлень значно зменшилася. Переконаний, що в наступні роки вони самі собою стануть «мертвою законодавчою нормою.

– Чи мають вихідці з України пільги на усиновлення українських дітей?

 – Пільгами можуть скористатися лише громадяни України, які живуть за кордоном.

– Громадяни України, які тимчасово проживають за кордоном, часто мають складнощі із отриманням допомоги по народженню дітей. Як повинні діяти батьки, у яких дитя народилося далеко від Батьківщини?
Законодавча норма про допомогу при народженні дитини стосується тільки тих громадян, які проживають на території України.
Виплату допомоги при народженні дитини передбачає Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», відповідно до якого громадяни України, у яких виховуються і проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Дані умови визначає Порядок призначення та виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затверджений постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1751. Даним Порядком передбачено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, які постійно проживають разом з дитиною на території України, з метою створення умов для її повноцінного утримання і виховання.

Жінки, які постійно проживають (зареєстровані) на території України, народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Виплата допомоги має бути припинена у випадку, коли батьки дитини разом з дитиною виїхали на навчання або роботу за кордон, оскільки органи праці та соцзахисту населення в такому разі не матимуть можливості підтвердити факт цільового використання коштів. Проте виплату допомоги можна поновити протягом 6-ти місяців у встановленому порядку.

Ст.6 ЗУ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачено, що документи, необхідні для призначення допомоги, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.

Пунктом 2 ст.238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту, може бути вчинений лише особою, яку він представляє.

А тому батькам дитини слід звертатися особисто, тобто їм необхідно приїхати до України.

Розмовляла Маріанна Сороневич