Marianna Soronevych
Публікуємо статті журналістки „Експресу”, що в минулому викликав неабиякий ажіотаж серед читачів. Віра Городецька виклала своє бачення інтимного життя українських мігрантів на Апеннінах, після переїзду сюди на заробітки.
…У суботу в Болоньї сварилася з однією з наших заробітчанок, літньою жінкою. Вона дуже голосно кричала, що я пишу “все перебільшено”, що тут „зовсім не так добре”, як це мені здається.
Я її запитала:
— А скільки вам років? І скільки з них ви працюєте тут, в Італії?
— Ну 75 мені. І я вже одинадцятий рік тут гарую.
Так і хотілося сказати: а чого нашу бабу в 70—75 років з Італії виперти в Україну тяжко? І так зле всім тут, і таке життя чорне, а додому медовим пряником не звабиш!
Але я промовчала. Бо кожна людина має право вірити у те, що вона страждає задля якихось вищих цілей. Хоча, звісно, сказати, що Італія — суцільний рай для українців, теж буде неправдою. Я вже зібрала сотні історій про те, у які „тарапати” інколи потрапляють наші люди. То скажу вам, що, слухаючи їх, душа плаче, аж хочеться інколи серце своє вирвати та віддати цим нашим людям за те, що такі терплячі, за те, що вміють так за життя боротися, за дітей своїх і за родини. Але про це я напишу наступного разу.
А сьогодні, з вашого дозволу, закінчу неординарну тему про інтимне життя українок в Італії.
Отож, ще одне моє спостереження. Українки, на відміну від жінок інших національностей, рідше возз’єднуються із своїми чоловіками, самостійно налагоджуючи своє життя на чужині. Але це якась наша національна риса. Бо, приміром, жінки-іммігранти із Латинської Америки та Східної Азії першими виїжджають за кордон і створюють умови для переміщення своїм чоловікам. Причому філіппінки залучають своїх чоловіків до праці в тих секторах економіки, де працюють самі — переважно це робота хатньої прислуги. Китайські родини відразу мігрують за кордон цілими сім’ями.
Натомість українські жінки, аби підкорити й обкрутити, „узяти тепленькими” гарячих італійців, показують усе своє мистецтво в ліжку, вміння прибирати, мити, прати, прасувати, варити, пекти й хрестиком вишивати… Тим часом шлюбу з вами італієць не планує. Побавився рік-два, йому набридло і, дивись, привів у дім іншу, молодшу. Цікаво, що часто після маршу Мендельсона чоловіки змінюють ставлення до дружини, використовуючи її як безплатну прислугу й коханку. Тим паче, як свідчать дослідження, ринок наречених останнім часом значно помолодшав. Ще 5—10 років тому жінка бальзаківського віку спокійно могла знайти собі чоловіка через сайти знайомств, а тепер це дуже непросто, бо всі вони переповнені пропозиціями молоденьких красунь.
Наші часто знайомляться з італійцями через інтернет. Але раджу тоді потенційним нареченим прихопити на перше побачення подругу. І ніколи не ходити в гості до малознайомих чоловіків, особливо албанців, індусів чи представників сильної статі з країн колишньої Югославії. Часто це закінчується грубим насильством!
Не варто спокушатися і на секс за гроші, бо це також може мати сумний фінал. Неодноразово у великих містах у парки, де збираються заробітчанки, приходили хлопці-мажори і пропонували знятися у порно — заробіток 500 євро за 2 години. 40-річна Люба з Прикарпаття, яка недавно приїхала, залишивши вдома п’ятеро діток, уже два місяці сиділа без роботи. Вона відмовилась. А за кілька місяців розбалакалася зі знайомою —
35-річною жінкою, якій розповіла про свою пригоду: її подруга зізналася, що пішла на таке. Її запросили в дім, де запропонували знімати порно… із собаками. Вона хотіла втекти, але її звідти вже ніхто не випустив. Із горя жінка так напилася й накурилася якоїсь трави, що достеменно вже не пам’ятає, скільки часу провела в тому помешканні й що там знімали. Вона отямилася вже на вулиці й побачила у своїй сумці в конверті обіцяні гроші…
Як Остап Бендер мадам Грицацуєву
„Не варто осуджувати наших жінок, які роками тут працюють і також хочуть особистого життя, — стверджує 45-річна Люба з Криму, яка в Італії вже десять років. — Вони також хочуть чоловічої уваги та ласки. Знаю і таких, що тут уперше закохалися і пережили справжнє сильне почуття. Це видно по їхніх щасливих обличчях, від цього вони навіть помолоділи. Не секрет, що часто українки зустрічаються з арабами чи індусами, які набагато молодші від них”.
Як на мене, італійські чоловіки, як колись писав класик, „явище загадкове і потребує окремої дефініції”. Коротко про них можна сказати так: скупі й дуже цінують красу. Не сподівайтеся, що італієць відразу вас запросить у ресторан, освідчиться та запропонує руку і серце. Найімовірніше, запросить у бар на чашечку кави за євро. А підкорити самотнього італійця — ціле мистецтво. Моя 27-річна подруга Вероніка уже п’ять років в Італії. Останні три роки вона живе з 45-річним мільйонером, який зараз розлучається з дружиною, щоб укласти шлюб з молодою росіянкою.
„Здобути його серце було не так просто, бо він уже бачив яких хочеш жінок, у тому числі й купу росіянок, — зізнається подруга. — Будь-якого чоловіка можна взяти тільки ласкою, треба показати, що вам потрібні не гроші, а він. На початку знайомства італійцям не варто розповідати свої борги та проблеми. Вони будуть боятися, що ви хочете його використати для латання своїх грошових дір”
До речі, поцілунок у вуста в Італії — це вже дуже серйозно. Це означає, що чоловік, з яким ви цілуєтеся, вам симпатизує і ви готові продовжувати з ним стосунки. Наші дівчата — ще й чудові акторки. Спочатку дають цілувати ручки, а коли кличуть у ліжко, то кажуть, що ще не готові, що вони — жінки серйозні, що їм потрібен час, треба добре подумати і вирішити… Хто гне таку лінію, тим щастить здобути супербонус — щасливе одруження!
Тут краще, там приємніше
Північ та південь Італії — це як Західна та Східна Україна. На півдні — це Неаполь, Калабрія та Сицилія — компліменти услід вам щедро сипатимуть усі чоловіки. Щиро кажучи, від цих слів навіть дуже закомплексована жінка буде почуватися королевою.
На півночі — навпаки, італійці дуже виховані. Тут зосереджені основні освітні та культурні центри країни. І північні італійці вважають своїх земляків з півдня неосвіченими циганами. На півночі італійці можуть місяцями за вами спостерігати у магазині і не наважаться підійти, хоча видно, що ви йому симпатичні. Тому якщо на півночі Італії хтось із вами знайомиться на вулиці, то це звичайно іноземець, який тривалий час тут живе, або італієць з півдня.
„На півночі італійці, ніби заморожені у барокамері, — зізнається моя подруга 55-річна Ольга з Харкова, яка вже два роки працює тут. — А ось на півдні моя знайома має аж трьох неаполітанців, які підбивають до неї клинці”.
На півночі Італії заробітки для жінок — хатніх робітниць удвічі більші, ніж на півдні. Однак на півночі жінкам дуже важко знайти свою половинку або достойного коханця. Тому буває, що слов’янки, трохи попрацювавши на півночі, повертаються на південь, бо не можуть без чоловіків.
Аж ніяк не всі українки мали статеві стосунки з тутешніми чоловіками, особливо, якщо їм за п’ятдесят. Я знаю чимало таких, які за 4, 7 чи 10 років життя в Італії не спізнали жодного чоловіка! Причина — вони хотіли серйозних стосунків, а їм пропонували просто секс та фінансову підтримку в розмірі 10—20 євро. І жінки, звичайно, на це не погоджувалися. „Спочатку мені хотілося чоловічої ласки, потім — сексу, а зараз вже нічого не хочеться, — зізнається 53-річна Галина з Тернопілля, яка за сім років так і не знайшла своєї долі в Італії. — Хоча багато моїх подруг спали з тими, хто їм пропонував поповнити рахунок на телефоні чи купити продукти до пакунку в Україну”.
Щиро кажучи, я зустріла чимало самотніх жінок, які хочуть вийти заміж і залишитися в Італії, але у них, по-перше, немає шарму, і вони навіть не знають, що це слово означає. По-друге, ті жінки не стежать за собою — немита голова, будь-яке вбрання… Крім того, вони нудні, бо, як правило, малоосвічені. Чимало жінок все зароблене відсилають в Україну для родин, а собі шкодують купити якісні харчі, одяг та взуття. Тому шансів у таких жінок мало. Хоча, можливо, вони цього й не прагнуть. Може, жити і працювати задля родини — це і є їхній хрест, який вони мусять нести. І їх за це не осуджувати треба, а поважати.
Сумні жарти
„Більшість українок, які не мають надмірних амбіцій, знайдуть тут нормального чоловіка для життя, — стверджує мій 34-річний знайомий зі Львова, який працює в Італії вже одинадцять років. — Я знаю 33-річну українку, яка народила двох діток від 65-річного італійця. Коли вони познайомилися, йому було шістдесят. Після чоловіка-алкоголіка з Івано-Франківщини вдвічі старший італієць повернув її до життя.
Згодом той алкаш приїхав в Італію, аби відомстити жінці за зраду. І коли вона відчинила двері, то він, ні слова не кажучи, розбив їй обличчя пляшкою. У нас, на жаль, така культура: чоловіки не хочуть з’ясовувати, чому жінка йде від нього, її треба принизити, поставити на місце, аби затямила, хто голова родини. Тепер українець відбуває покарання в італійській в’язниці, а італієць виховує та вчить двох дітей від того алкоголіка і ще двох спільних дітей”.
Інша історія: один італієць познайомився з українською проституткою на дорозі. У його машині вона знепритомніла. Галантний кавалер відвіз її в лікарню на обстеження, де виявили, що жінці треба пересаджувати нирку. А згодом її випадковий попутник оплатив чималі гроші за операцію з пересадки нирки.
Так, життя тут підкидає незвичні сценарії. Усе, як завжди: комусь щастить, а комусь не дуже.
А закінчуючи, вдамся до сумної статистики. Заробітки для українських родин майже у 90% випадків закінчуються розпадом сім’ї: жінки знаходять собі чоловіків в Італії, бо українські чоловіки нездатні роками берегти вірність своїм дружинам. З цього приводу наші заробітчани жартують: „Їхати через рік додому ще немає з чим і нема як (бо немає документів), через два — вже немає до кого, а через три — вже немає чого”.
Сумні жарти, що казати.
Віра ГРОДЕЦЬКА,
Болонья, Італія,
„Експрес” № 131 (5487) 25 листопада — 2 грудня 2010 року
P. S. Змінюю заголовок на прохання мами, у якої дочка-першокласниця, побачивши у ньому слово „секс”, запитала що це таке. Маму обурило, що газета вжила у заголовку слово „секс”, а їй довелось пояснювати значення цього слова. Жінка дорікнула цим редакції. Виправляємося. Забираємо слово „секс” у заголовку, хоча не дуже віримо, що це слово наші діти більше ніде не побачать, не почують і не прочитають.
