Українські митці незадоволені венеціанським бієннале

   Художник повинен бути не тільки голодний, але ще без даху над головою. Особливо, якщо це український художник у Венеції, що привіз свої роботи на 55 ювілейний Бієнале.

Художники всіх мастей і віків з’їхались на острови Венеціанської лагуни. Щоб побачити об’єкти сучасного мистецтва, по годині стояли у чергах за квитком. Втім, деякі відвідувачі свою думку склали, навіть не заходячи в павільйони – як, наприклад, бразильський художник – з кришкою від унітазу на голові і символічним слоганом – мовляв, тепер що потрапило називається мистецтвом.

86 країн світу в своїх спеціально обладнаних залах вирішили показати “чим їх арт-хата багата”. Серед них і Україна.

Український зал вельми тематичний – тут багато що нагадує про минуле: бункери – символи того, що до цих пір люди бояться життя і намагаються сховатися від реальності. І пам’ятники, які пора б прибрати. Втім, організація, скаржаться учасники Бієнале, теж не на належному рівні.

Николай Ридный, художник:

– Выставочную площадь мы увидели только за 5 дней до открытия. Когда ты приезжаешь, не знаешь, что здесь немало проблем – нельзя сверлить стены, нельзя трогать то или другое, нет проводки, и так далее.

Художница Жанна Кадырова за эту неделю успела отлить скульптуру, обозначив бетонным треугольником угол обзора видеокамеры, установить инсталляцию под названием “памятник памятнику” и собрать чемоданы.

Жанна Кадирова, художница:

– Голова болить з цим бієналлє. Тому що мене сьогодні вранці виселили з готелю, і мені після відкриття нема де ночувати.

Организаторы из министерства культуры Украины оплатили каждому участнику по 6 дней в Венеции. Говорят, большего бюджет в 100 тысяч евро не позволяет:

Виктор Сидоренко, комиссар украинского павильона:

– В нас багато інших проблем – і поселення, і треба привезти виставку, і охорона. Тому що виставка буде тут півроку, і півроку треба, щоб вона працювала в повному режимі.

Втім, українським концептуалістам до суворої дійсності не звикати. Вони переносять її на полотна, вони її знімають, вони з нею живуть.

Гамлет Зиньковский, художник:

– Я уже научился жить в долг и много об этом не думать. Слава Богу, есть у кого занимать, и человек не спрашивает, когда я отдам.

Першими на вогник зазирнули колеги з сусідніх павільйонів.

Барбара, художница из Чехии:

– Я так поняла, что у вас здесь очень много связанно с советским прошлым, в работах много надежды на будущее. На то, что старые традиции и проблемы уйдут.

София Гордиенко, корреспондент:

– Украинці – були претендентів на перемогу. Втім, як у радянські часи, швидше за все, нагороду отримуватимуть чиновники, а не художники.