Marianna Soronevych
У Полтавській області тендер на будівництво об’їзної дороги Лубни — Полтава виграла італійська фірма “Тодіні”. До того трасу прокладала турецька компанія “Онур”. Зараз фірма добудовує частину шляху, що проходить через Хорол. За містом іноземці живуть другий рік.
Турки мешкають у металевих вагончиках на базі, огородженій парканом, за 4 км від Хорола. Вечорами ідуть гуляти в місто. Місцеві жаліються, через іноземців бояться виходити на вулицю.
— Турки після роботи напиваються і до наших дєвочок лізуть. У прошлому році вообще одну в кущах ізнасілували, пхали їй туди все підряд. Наші пацани як узнали, то виновних чуть на куски не порвали. Повезло, що їхнє руководство моментально подонків на родіну депортувало, — 26-річний Роман Санжарівський у понеділок 13 травня о 14.00 проводить до бару “Піраміда” у центрі Хорола. Це одне з найпопулярніших місць серед турків, сходяться туди після восьмої вечора.
Бар — у підвалі двоповерхового рожевого будинку, поряд — бюро ритуальних послуг та продуктовий магазин. Там стоять четверо хлопців з пляшками ром-коли, голосно сваряться.
— Турки і дньом у городі гуляють. Та сьогодні їх тут з огньом не найдеш. Знають, що у нас поминальний день, то й бояться нарваться, — закурює Санжарівський. Він під 2 м зростом, на правій руці має татуювання голови тигра. — Хотя в основному іноземців первими ніхто не трогає, хоча після ізнасілованія ми їх жорстко контролюємо. Як побачимо, що до дєвочок лізуть — гнатимем у три шиї. Турки це знають, то тихіше стали себе вести. Та і їхні руководітєлі умову поставили: приходиш на роботу з синяком під глазом — депортують без суда і слєдствія.
Через дорогу навпроти бару — супермаркет “АТБ”. Звідти з двома картатими сумками виходить 44-річна Валерія Антонівна, поправляє на голові жовту хустку.
— Цей магазін появився, коли турки прийшли, — киває в бік супермаркету. — Каждий ранок всім бригадам їжі на цілий день набирають. Ото тільки пітаніє у них странне — рис, риба й острі приправи. Наші мужики, що у них роблять, не переварюють такого. За собствєнні гроші бігають у придорожні кафе за борщем і варениками.
Траса Лубни — Полтава пролягає за кілометр від центру міста. Навпроти неї — автостанція, пивниця та магазин. Біля нього чекає автобус Олена Самойленко.
— Коли турки прийшли, для мєстних мужиків робота найшлася. До цього люди тільки продуктами з траси торгували. А тепер многі наші водітєлями і охоронцями поустраювалися, зарплату гарну получають, — витирає хустиною піт із чола.
До жінки з повною склянкою пива підходить чоловік років 60, дивиться у вічі.
— Вони до себе на роботу нікого старше 30 лєт не беруть, — випалює. — Із зарплатою страшне дурять. В мене син водітєлєм на грузову машину устроївся, так йому 7 тисяч гривен обіщали, а в ітогє тільки 3 дають. Не нравиться — до побачення. Зато собі по 8 тисяч доларів башляють.
Веде до намальованого на трасі пішохідного переходу.
— За 200 метрів вони підземний перехід строїли, а потом рєзко його перекрили, — показує вбік пальцем. — Ми тищу разів просили построїть, щоб діти нормально через дорогу до школи переходили. А від цього нарісованого толку ноль, машини на ньому не останавлюються. Через то у нас каждий тиждень на цьому місці когось збивають.
На лаві біля автостанції 42-річний Віталій Корецький затуляє сонце білим капелюхом:
— 10 лєт на ремонтах доріг робив. То должен признатися, що іностранці в рази лучше наших строять, любо-дорого дивиться, як працюють. За прошлий рік 22 кілометри траси построїли, і вона за зиму ніде не репнула. Подивимся тепер, що італійці покажуть. Думаю, лучше робити вони не будуть. Чув, у Лубнах житимуть. Хай там мєстні, як ми, потішаться такими сусідами.
219 мільйонів євро витратить на реконструкцію дороги Лубни — Полтава італійська будівельна фірма “Тодіні”. Вона збудує 83 км об’їзної траси у напрямку Полтави. Контракт з італійцями уклали на півтора року. На власну роботу будівельна фірма дає гарантію — два роки. Раніше в Україні до Євро-2012 “Тодіні” будувала ділянку траси Київ — Житомир. Витратили 800 тис. т асфальту. На Рівненщині італійці платили робітникам по 4-5 тис. грн. Найбільше наймали різноробочих, трактористів, вантажників, менше водіїв. Іноземні робітники отримували зарплатню вдвічі вищу. Місцеві страйкували, щоб італійці підвищили їм зарплатню.
