Marianna Soronevych
Мінсоцполітики розробляє закон «Про трудову міграцію», в якому може не виявитися місця мільйонам українців, котрі працюють закордоном нелегально
Lиректор генерального департаменту інформаційних технологій і платіжних систем НБУ Наталія Синявська оприлюднила статистику по грошових переказах з-за кордону. Виявилося, що в третьому кварталі українські заробітчани переслали через міжнародні платіжні системи $941 млн., що майже на $500 млн. менше порівняно з другим кварталом цього року. Але це тільки на перший погляд. Насправді ж, українці, котрі працюють за межами країни, просто перестають довіряти своїй рідній державі й користуються нелегальними способами передати зароблені гроші рідним. «Коментарі» поговорили про цю тенденцію з Віктором Горобчуком, главою італійського представництва центру впровадження програм ЮНЕСКО та лідером Загальноукраїнського трудового руху «Солідарність». У підсумку, наше спілкування вийшло далеко за рамки грошових переказів заробітчан.
– Чим Ви пояснюєте скорочення переказів з-за кордону за допомогою платіжних систем і зростаючу популярність нелегальних способів пересилки грошей?
Я думаю, це пов´язано з тим, що зараз проводиться фактично репресивна політика фіскального характеру стосовно населення. Як сім´я заробітчан буде показувати джерело своїх доходів? Заробітчанин – це, як правило, нелегал, він працює за межами соціального поля і висилає в Україну свій заробіток. І, безумовно, у нього є страх того, що його заробіток викличе у держави інтерес. Сьогодні немає розуміння, яким чином держава і уряд повинні себе поводити стосовно тих коштів, які заробляються заробітчанами нелегально. Як їх оцінювати? А мова йде про мільярдні суми. Тому люди починають пересилати кошти по налагоджених механізмах. Є спосіб пересилати автобусами. Цей спосіб сформувався ще в 1990-х, коли мільйони українців вперше потрапили в Європу. Це сіра схема заробітків, комунікацій – перевозять і гроші, і нелегалів, і пошту, і контрабанду. В Україні немає розробленої державної політики з питання трудової міграції. Держава закриває очі на ці автобуси, на ці кошти, тому що вона не хоче давати цим людям спеціальний статус, який дає, скажімо, певні пільги при поверненні на Батьківщину. Я вважаю, що заробітчани – це соціальні біженці. Адже з одного боку – це мільйони громадян України, а з іншого боку – вони живуть у тіньовому секторі чужої держави, отримують зарплату в конверті. Виникає питання про ставлення нашої держави до цих конвертів. Ми боремося з тіньовим заробітком в Україні, але не знаємо, що робити з конвертом, який надсилає заробітчанин.
– Але влада все-таки якось намагається розв’язати цю проблему?
Зараз Мінсоцполітики ініціювало обговорення законопроекту «Про трудову міграцію». Я входжу в експертну раду щодо цього законопроекту. Тижнів зо два тому було перше засідання. Поки є загальна концепція. У проекті документа, наприклад, намагаються конкретизувати трудові відносини між фірмами, які легально відправляють людей на заробітки – але всі ці відносини вже сформовані й функціонують у міжнародній практиці. Поки що закон носить декларативний характер і не регулює питання відносин держави і нелегального сектора заробітчан. Особисто для мене залишається відкритим питання пенсійного забезпечення, скажімо, нелегала, який сім років пропрацював закордоном. Це питання ніде не відображено, ні в цьому законопроекті, ні в Пенсійній реформі. Я вважаю, що причина в тому, що в державі, в рамках поточної економічної політики, є негласне правило замовчувати негативні явища, заборонено конкретизувати існування заробітчан-нелегалів. У нас є поняття «трудова міграція», а нелегалів у нас немає. Це як «мертві душі».
Таким чином, тенденція до приховування від держави наявності й без того нелегальних доходів заробітчан відображає навіть не локальні проблеми доходів мільйонів домогосподарств у країні, а глобальні процеси, що відбуваються в економіці України. Адже кожні 100 євро, які пройдуть повз державу, на макрорівні перетворюються на мільярди недоотриманих доходів бюджету.
