Легалізована поразка опозиції

   Партія регіонів, за остаточними даними ЦВК, отримала вдвічі більше мандатів у мажоритарних округах, ніж опозиція. Опоненти влади самі доклалися до поразки, підтримавши закон про вибори, кажуть оглядачі.

Три опозиційні партії мали би більшість у парламенті, якби вибори проходили лише за партійними списками. Але завдяки змішаній виборчій системі, згідно з якою половина депутатів обирається в одномандатних округах, опозиції доведеться забути про лаври переможців. Партія регіонів, згідно із затвердженим ЦВК у неділю, 11 листопада остаточними результатами виборів, здобула за мажоритарною системою 113 мандатів – вдвічі більше, ніж три опозиційні політичні сили разом узяті.

Мажоритарна система стала необхідним джерелом мандатів для Партії регіонів і, тим самим, фактично нівелювала перемогу опозиції за партійними списками, – зазначив у коментарі Deutsche Welle аналітик Комітету виборців України Олександр Клюжев. Ще на момент голосування опозиція, підтримавши мажоритарну систему, запропоновану саме владою, спрогнозувала свою поразку, вважає політолог.

Якщо за партійними списками і була певна конкуренція, то в мажоритарних округах відбувався масовий підкуп виборців, застосовувався бюджетний адмінресурс і був достатньо сумнівний процес встановлення переможців. „Тут вже питання до політичної компетенції опозиційних лідерів та їх вміння прораховувати ризики. Адже той самий Арсеній Яценюк, який заявляв про перемогу опозиції під час прийняття виборчого закону, зараз виглядає доволі некомпетентно”,- каже експерт.

Яценюк – за, Гриценко – проти

За зміни у виборчому законодавстві, згідно з яким було повернуто змішану виборчу систему, у листопаді минулого року, крім провладної більшості, проголосувала частина опозиційних депутатів. Серед них – лідер виборчого списку Об’єднаної опозиції Ярсеній Яценюк. Його головним аргументом на користь підтримки законодавчих змін був досягнутий ним із Партією регіонів компроміс. Його суть зводилася до того, що провладні депутати врахували низку “технічних” зауважень, які на думку Яценюка і його однодумців, мали суттєво ускладнити виборчі фальсифікації.

Натомість скептики з лав опозиції, у тому числі колега Яценюка по першій «п’ятірці» опозиційного списку Анатолій Гриценко, голосував проти зміни закону про вибори. Гриценко наголошував, що не варто голосуванням за вигідний насамперед владі законопроект його легітимізувати як “компромісний”. Політик звинуватив соратників по опозиції у тому, що вони “грають договірний матч з владою”.

У Партії регіонів та її союзників у Верховній Раді і без голосів опозиціонерів була більшість, необхідна для ухвалення зручних для неї змін до виборчого законодавства. У цій ситуації голосування опозиції за мажоритарну систему було завідомо програшним кроком, сказав в коментарі Deutsche Welle соціолог Ярослав Пасько. “У шахах є таке положення – “цуґцванґ”, за яким суперник змушений зробити невигідний хід. І будь-який крок веде лише до погіршення позиції. Так само виглядала і ситуація на момент голосування за виборчий закон і прийняття мажоритарної системи”,- зазначає Пасько.

По суті, суспільство було свідком політичного шантажу – зазначила у розмові з DW координатор виборчих програм громадської мережі „Опора“ Ольга Айвазовська. Вона нагадує, що спочатку в парламент було внесено текст вкрай недосконалого законопроекту. І в боротьбі за нівелювання цих недосконалих процедурних норм опозиція поступилася за рахунок мажоритарної системи. “Однозначно – ця система була для опозиції незручна”,- каже Айвазовська. Ще напередодні голосування експерти критикували виборчий закон, оскільки саме мажоритарний компонент особливо вразливий до бюджетного адмінресурсу, підкупу виборців та штучних підвищень рейтингу кандидатів.

Знакові опозиціонери – у списку

Cама тактика ведення виборчої боротьби опозицією була помилковою, вважає Ольга Айвазовська. Так, Партія регіонів внесла до списку маловідомих кандидатів, а на мажоритарних округах виставила найбільш “презентабельних” політиків. Та подекуди підтримувала самовисуванців, для того, щоб вони вже після виборів засвідчили свою прихильність до регіоналів. Опозиція ж навпаки поставила більшість знакових політиків у список, а на багатьох мажоритарних округах виставила “непрохідних” кандидатів. Це була одна з ключових організаційних помилок, зазначає експерт”.

Питання узгодження кандидатів в мажоритарних округах часто вирішувалося сумбурно. У деяких округах кандидати від різних опозиційних сил конкурували між собою, відбираючи один в одного голоси. До того ж, вже напередодні виборів, постав конфлікт між “Батьківщиною” та Кличком з приводу узгодження кандидатів та якихось маніпуляцій соціологічними рейтингами, які потім на виборах взагалі не підтвердилися”,- зазначає Айвазовська. Вона констатує, що заміть конкуренції з владою, опозиція вдалася до боротьби між представниками одного табору, зменшуючи свій загальний рейтинг.

Навіть на тлі масивного зловживання адмінресурсом з боку провладних кандидатів опозиція могла б виглядати більш виграшно, якби проводила виборчу кампанію у стилі, відмінному від влади, вважає соціолог Геннадій Коржов. “Суспільство так і не стало свідком боротьби нових ідей, дискусії про напрямки розвитку країни. Замість цього опозиція демонструвала ту ж саму модель поведінки з виборцями, що і влада – і якщо не здатна “прикормити” виборців, то хоча б завалити обіцянками. А вся виборча ідеологія була знову зведена до примітивної боротьби “свій – чужий””, – підсумовує експерт.

Каріна Оганесян,

“Німецька хвиля”.