Marianna Soronevych
Коли насправді закінчилась Друга світова, що розвалило СРСР, і чому саме зараз варто згадати про УПА, – розповідають письменники і видавці брати Капранови, пакуючи речі після Форуму видавців
– Які підсумки форуму видавців?
– Потішило, що дуже багато волонтерів з різних міст. Працюють з ентузіазмом. Може, це школа “Євро”. Організація хороша. Погано, що мало новинок, але це не є провиною організаторів. Це є провиною “стабільності, яка переходить в добробут” і невблаганно веде до зменшення книжок. Щороку все менше новинок. Ця тенденція з 2010 року.
– Що купили собі на форумі?
– Задоволені новинками “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”. Але їх купуємо у Києві гуртом. Тут купили “Історію УПА” в двох томах, чого не буває в Києві. Також “Дивізію СС Галичина”- фотоальбом, якого теж там не буває. Це фактично в межах підготовки до нашого нового роману, який буде стосуватися 20 століття, зокрема, періоду Другої світової війни. Напишемо про темні й напівтемні плями в історії.
– Останні роки тема Другої світової в мистецтві помітно активізувалася.
– Дотепер ми не усвідомлювали, що таке Друга світова війна. Сьогодні, коли ми можемо дійти до джерел правдивих, зрозуміти, що це зовсім не Велика Вітчизняна, про яку нам стільки торочили. Ми вже зрозуміли, що версія, яку нам пихали з дитинства в школі “Вставай страна огромная” – не відповідає навіть спогадам наших дідів. Сьогодні, коли говорити про це нарешті можна, люди нарешті переосмислюють це питання.
Торік ми видавали книжку спогадів німкені Габі Кьопп, яку ґвалтували радянські солдати. Це інша правда про війну, яка вимагає переосмислення. І зміни наших дитячих уявлень у георгієвських стрічках.
– Але чому про Другу світову згадали саме тепер?
– Тема викликає такий резонанс, тому що зараз відходять останні свідки тих подій. Ми через 10 років вже не матимемо кого перепитати. Тому так активно взялися за переосмислення. Тому що, ще є живі люди, як пам’ятають як це було. І це наш обов’язок і місія – вибудувати художню версію. Роман – це те саме, що художня версія правди про ХХ століття. Повинен минути час, дозріти, сформуватися, бути твердою, спочатку сформуватися і стояти на двох ногах.
Які легенди з української історії треба активізувати?
– Перш за все треба зрозуміти, що таке була УПА і зрозуміти, що це був випадок війська-держави. Що це не просто були озброєні люди, що сиділи у схронах. А була підпільна держава, яка мала свій уряд, свого президента і не Бандера ним був. Кирило Осьмак був президентом Головної Визвольної Ради. Це був орган, який керував Україною тогочасною, підпільною державою – це вимагає розуміння. Коли ми говоримо про українську історію часів Другої світової, то нам здається, що там були партизани і все. Насправді це була велетенська організація, яка чинила опір Радянському Союзу більше десяти років. Причому що німці озброєні – величезна армія – менше.
Ці 10 років не ми вигадали, це задокументовано в радянських законах “Ветеранами Великої Вітчизняної війни, учасниками бойових дій є всі учасники бойових дій до 1954-го року.” Тобто, дату закінчення війни між Україною і Росією на території України, між Українською підпільною державою і Совєтським Союзом встановлено радянським законодавством – 1954-й рік. Це вимагає легендування, чіткої поставновки питання.
Українці готові сприйняти ці теми?
– Дальше треба розбиратися. Крім погрому УПА, були ті хто вижили, зі збройної боротьби в лісі перейшов на агітаційну, напівлегальну роботу. Повернулися до ситуації 1936-го -1937 року, коли були склади друкарень, листівок. Розуміння, що дисиденти – це не те, що виникло на порожньому місці, а діти змін і політики боротьби українців – від збройної, яка перейшла до агітаційної, і агітаційна таки перемогла. Як це не смішно звучить, але збройна боротьба не завалила Совок, а агітаційна завалила. Той самий Левко Лук’яненко є безпосередньо учнем тих людей, які зі зброєю в руках у схронах воювали. Безперервність боротьби треба культивувати. І розуміти, що українці на цій землі більше 700 років воювали за незалежність. І таки її вибороли. Але треба ще втримати.
Олена ПАВЛОВА
