Фабіо Каннаваро – італійський феномен

Футбол – не просто спорт, гра, яка наповнила людство емоціями від самого моменту заснування і , схоже, володітиме серцями мільйонів довіку.

Люди продовжуватимуть називати дітей іменами форвардів, обожнювати легендарних півзахисників, карбувати у пам’яті дивовижні сейви голкіперів. Тільки от чому забувають про хлопців, які гарують, мов воли, аби нападники мали змогу сконцентруватись на своїх шедеврах. Про гравців, без яких воротарі просто перетворились би на гарматне м’ясо. Чому не оспівують захисників ?

Один з дуже небагатьох, хто змусив світ віддати належне представникам захисної ланки. Каннаваро наразі єдиний оборонець, який став найкращим гравцем планети за версією ФІФА. До італійця лише захисникам Маттіасу Заммеру та Францу Беккенбауеру вдавалось здобути “Золотий м’яч” найкращого футболіста Європи.

Каннаваро, як захисник, сам по собі певний феномен. Елемент нонсенсу у 173 сантиметрах зросту. Для центрального оборонця, Фабіо – просто карлик.

Власне, у захисну ланку “Канну” перевели ще у дитячій академії “Наполі”, в якій Фабіо розвивав власний талант з 11 років.

Зрозумівши, що стати форвардом, як кумир всього Неаполя – Марадона, не судилось, Фабіо особливо не засмутився. Він, наче відчував, що саме захист його покликання. А саме “відчуття”, так зване “шосте чуття”, з надлишком компенсує умовні антропометричні “недоліки”.

Низькому зросту Каннаваро протиставив безкомпромісність, чіпкість, самовідданість, неабияку стрибучість. Ні, Фабіо далеко не гігант гри на другому поверсі. Зате спробуйте втечіть, коли Фабіо стелиться у підкаті.

Та при усьому цьому, головним козирем “Канни” таки була інтуїція. Те саме “шосте чуття”, яке зробило Каннаваро королем перехоплень.

Фабіо читає суперників, мов ноти. Наче шаховий гросмейстер передбачає їх ходи, і рано чи пізно перериває атаку на власні ворота.
Каннаваро проковтнув сотні атак у футболках “Наполі”, “Парми”, “Інтера”, “Ювентуса”. Та проливаючи тонни поту, в жодному з клубів так і не зумів стати чемпіоном Італії.

Були, щоправда, два титули, здобуті з “Реалом” в Іспанії. Та вони не зрівняються із найзаповітнішим трофеєм будь-якого футболіста, який Каннаваро вистраждав разом із збірною Італії.

На матчі Мундіалю 2006 в Німеччині, неаполітанець виводив Скуадру Адзурру із капітанською пов’язкою, яку успадкував у іншого геніального захисника Паоло Мальдіні.

На тому чемпіонаті світу лідер команди, захисник, Каннаваро відіграв усі 7 поєдинків, в яких італійці пропустили лише два м’ячі.

Один з них у фіналі проти Франції. У фіналі – після якого саме Каннаваро тріумфально підняв над головою Кубок чемпіона планети. Саме тоді Фабіо визнали найкращим гравцем світу за усіма можливими версіями. Йому аплодували стоячи і не лише в Італії.

Коротун, який за усю кар’єру не забив навіть 20 голів, перевершив і півзахисників, і форвардів. Каннаваро повернув належну повагу до хлопців, які гарують, мов воли, до бійців непомітного фронту, до оборонців.