Під завісу 2011-го Енніо Морріконе має чудовий привід випити келих шампанського! Адже рівно півстоліття тому — у 1961 р. — розпочалася його блискуча музична кінокар’єра. Коли 33-річний композитор став музичною знаменитістю міжнародного масштабу. Втім, про все по черзі…
Доля композитора Енніо Морріконе склалася таким чином, що його знають в усьому світі саме як автора музики до кінофільмів. На його рахунку — рекордна кількість картин, що наближається до п’яти сотень. Однак його твори найчастіше продовжують жити самостійним життям після того, як фільми сходять з екрану.
Енніо Морріконе народився в Римі 1928 року. Він — потомствений музикант, син джазового трубача. Почав писати музику в шість років, з дев’яти років — грає на трубі. Після війни разом зі своїм батьком Маріо грав в оркестрі на танцях для американських солдатів, долучаючись до естрадних та джазових стандартів. А потім здобув класичну музичну освіту: закінчив римську консерваторію Санта-Чечілія, класи труби, композиції, диригування й аранжування. Працював у театрах, на радіо, писав симфонічну музику, аранжував твори різних стилів.
У 1961 році розпочалася кінокар’єра Енніо Морріконе, що зробила його знаменитим маестро. Вершин популярності він сягнув, написавши музику до фільмів жанру спагетті-вестерн, які поставив його однокласник Серджо Леоне: «За пригорщу доларів», «На кілька доларів більше», «Хороший, поганий, злий» і «Одного разу на Дикому Заході». Після того, як 1967 року його запросили в журі Каннського фестивалю, Морріконе остаточно залишив роботу аранжувальника на радіо й зосередився на кінематографі.
Його плідність приголомшувала: в окремі роки з музикою Енніо Морріконе виходило на екран понад двадцять фільмів. З ним співпрацювали багато видатних режисерів Італії, Франції, США, Німеччини, Росії. Він отримав безліч нагород і премій, включно з почесним «Оскаром» за творчість у цілому при п’яти номінаціях за окремі фільми. Серед його нагород — дві премії Греммі, два Золотих глобуси, п’ять премій BAFTA (британський аналог «Оскара»), сім премій «Давід Донателло» (італійський аналог «Оскара»).
Серед великих режисерів, із якими працював Морріконе, — П’єр Паоло Пазоліні, Бернардо Бертолуччі, Даріо Ардженто, Роман Поланскі, Брайян Де Пальма, Джузеппе Торнаторе, Джон Карпентер. А ось знаменитому Квентіну Тарантіно на пропозицію написати музику до фільму «Безславні виродки» маестро відмовив, і тому для саундтрека картини довелося підібрати кілька мелодій Морріконе зі старих фільмів. Серед фільмів, до яких Енніо Морріконе написав музику, особливої уваги заслуговують «Одного разу в Америці», «Професіонал», «Сицилійський клан», «Страх над містом», «Щось», «Багсі», «Недоторканні», «Місія» «Новий кінотеатр „Парадізо“, „Легенда про піаніста“, „Малена“, телесеріал „Спрут“.
Музика Енніо Морріконе вражає своєю виразністю, точним попаданням у драматургію фільмів та психологію персонажів. Композитор використовує широкий діапазон стилів, інструментів і ефектів. Особливо виділяючи при цьому людський голос. Його мелодії легко запам’ятовуються, звучать у телепрограмах, музичних заставках, рекламах та рінгтонах.
Енніо Морріконе дуже влучно характеризує афоризм українського сатирика Андрія Крижанівського: «Геній — це людина, яка знає про свій винятковий талант і, незважаючи на це, працює далі». Щодня 83-річний маестро трудиться безперестанку у своїй римській квартирі з краєвидом на набережну Тибру. Запорукою такої неймовірної продуктивності може бути тільки сувора дисципліна. Ось уже багато років Морріконе прокидається о пів на п’яту ранку і впродовж сорока хвилин робить вправи за системою йогів. Потім — прогулянка на свіжому повітрі, кава з булочкою — і за рояль. Маестро не вірить у музи й натхнення. «Композитор повинен працювати — писати музику», — говорить він. Коли в нього немає замовлень від кінорежисерів, він пише симфонічну та камерну музику.
Але це зовсім не означає, що Енніо Морріконе — дивакуватий відлюдник, який живе виключно музикою. Він затятий шахіст, має другу національну категорію (аналог нашого майстра спорту), з великим задоволенням згадує партії, зіграні з Анатолієм Карповим та Гаррі Каспаровим. Він також і футбольний фанат, давній уболівальник «Роми». Властиві йому й суто людські дивацтва: композитор ненавидить бузковий колір і число 17, яке вважає поганою прикметою. Тому в його райдері хоч і немає вередувань, але розпорядження щодо відсутності бузкового кольору в оформленні концертних залів і готельних номерів є.
Маестро — люблячий чоловік і турботливий батько. З 1955 року він іде по житті з коханою і єдиною дружиною Марією. У них четверо дітей: сини Марко, Андреа і Джованні та донька Алессандра. Ось уже десять років Енніо Морріконе регулярно гастролює світом, даючи концерти як диригент із симфонічним оркестром і великим хором. Його концерти — завжди подія в культурному житті країн та міст, у яких він виступає.
Енніо Морріконе дуже шанований у світі музики, кіно та шоу-бізнесу. Його давно і відкрито називають генієм. Ось тільки два приклади визнання та поваги до маестро. Знаменита рок-група «Металліка», починаючи з кінця 1980-х років, кожен концерт відкриває композицією Морріконе The Ecstasy Of Gold з вестерну «Хороший, поганий, злий». 2007 року «Металліка» брала участь у записі альбому під назвою «Ми всі любимо Енніо Морріконе», твори композитора для якого також виконали Сара Брайтман, Селін Діон, Андреа Бачеллі, Брюс Спрінгстін та інші суперзірки.
zn.ua