Marianna Soronevych
Ребрик Наталія Василівна народилася 30 березня 1963 р. у місті Львові. Освіта середня. Заміжня. Двоє дорослих синів. Вірші писала зі шкільних років. У 1979 р. була придставницею зі Львова на з’їзді молодих поетів України, що проходив у Каневі.
На даний час проживає у Неаполі.
Закохана в Італію
Коли прощалася з сім’єю на вокзалі я,
То сумнівалася чи винесу розлуку..
Я низько кланяюсь до ніг тобі, Італіє,
Що у безвиході подала мені руку.
Хотіла б бачити тебе на п’єдесталі я,
Як цілий світ тобі вручає нагороду.
Бо ти так дружньо, так турботливо, Італіє,
Не відвертаєшся від жодного народу.
Не зовсім впевнена чи зможу жити далі я
Без тих пейзажів, що милуюсь ними нині.
Я щиро в тебе закохалася, Італіє,
Та моє серце залишилось в Україні.
Не смійте зайве говорити, бо ви не в праві нас судити
Не смійте брудом поливати
Усіх жінок-заробітчанок!
Хтось тільки й мріє нас подати,
Лиш як повій, путан, коханок.
Хто дав вам право говорити
Жахливі речі в Україні?!
Чому би вам не дослідити
Як нам живеться на чужині?
Що нам доводиться терпіти?
На що приходиться дивитись?
Як ми стараємось вгодити,
Щоб без роботи не лишитись.
Які залежні ми порою
Від примх і настрою сеньйорів.
Як без даху над головою
Блукаєм в розпачі і горі.
Як часто двигаєм терпляче
Перестарілих, онко-хворих,
Паралізованих, незрячих,
Неповноцінних і нервових.
Як потім корчимось від болю,
Самі вже майже інваліди.
Щоб діти мали кращу долю,
Щоби на нас скінчились біди.
Чому окремі журналісти,-
Не журналісти, а «писаки»,
Готові геть зі шкіри лізти,
Аби із брудом нас змішати.
Звичайно, є тут різні люди,
І це нікого не дивує.
Розпусти, сорому і бруду
І в Україні не бракує.
А що розлучені і вдови
Шукають щастя – живі ж люди.
Яка людина є удома,
Такою лишиться і всюди.
Тому не треба нас судити
Й одною міркою рівняти.
Як себе вести, що робити –
Це в праві кожен вибирати.
Приймаєм вибачення щирі,
Ми ще не раз про це поспорим.
Побудьте спершу в нашій шкірі,
А після того поговорим!
Наталія Ребрик
