Marianna Soronevych
Минуло вже трохи часу як у Києві відбувся V Всесвітній форум українців. Українська преса, як і преса української діаспори, інформували про цю подію чимало. Немає сумніву, що про головний Форум української діаспори, писатимуть і аналізуватимуть ще довго. Адже не дивлячись на негаразди, українство розвивається і буде розвиватися. Кожен делегат, особливо зі Східної та Західної діаспори прибув зі своїми думками, надіями, сподіваннями, очікував на рішення сприятливі для нього особисто та закордонного українства загалом.
Як завжди, на Форумі виступали і обговорювали. Найбільше нарікань було у бік, так званого урядового сектору, тобто до держави Україна, а точніше до влади. Громадський, не урядовий сектор, працює, в цілому, добре. У світі, на п’яти континентах, діють багато українських громадських організацій, крім того, збільшується число і інших форм самоорганізації, наприклад: церков, суботніх-недільних шкіл, навчальних закладів, сучасних засобів масової інформації, в тому числі сайти в Інтернеті, використовуються соціальні мережі, що дозволяє, українцям за кордоном мати хороший зв’язок між собою. Така успішна громадська діяльність, спростовує тезу придуману у Кремлі, нібито українці це ті про яких говорять, що там де два українці, там три гетьмани. Українці за кордоном, достатньо дружні та є одними із найбільш організованих у світі. І це фактично без будь-якої підтримки з боку материкової України.
Найчастіше на V Форумі з трибуни і в кулуарних розмовах говорилося про повернення українців до України та відсутність такої потрібної державної програми. Українська діаспора, добре слідкує і знає, як багато уваги приділяють країни їхнього помешкання своїм закордонним співвітчизникам. Не тільки Західні країни, але є й добрий приклад Казахстану, де чотири роки тому була прийнята програма з повернення представників казахської діаспори до дому. Довший час, у державі Казахстан, казахів було менше п’ятдесяти відсотків. У результаті дії програми, казахів на сьогодні в Казахстані стало більше як п’ятдесять один відсоток. Знаємо, ще і про подібну програму у Росії.
Зрозуміло, що теперішні закордонні українці є різними, дехто уже ніколи не повернеться до України, інші, продовжуватимуть їздити за кордон на заробітки, не втрачаючи українського громадянства, а є люди, які повернуться до дому за будь-яких обставин. Саме ці люди, які позбулися радянського мислення, принесуть зі собою справжнє розуміння демократії, ринкової економіки, допоможуть долати корупцію та ін. А багато українців, які залишатимуться на обжитих місцях хочуть мати зв’язок з Україною і їй, при можливості, допомагати.
Українська держава, своїми законами, указами, постановами, ухвалами і рішеннями, повинна створити режим сприяння поверненню українців зі за кордону. Найперше, ці люди, мають зайняти нішу малого і середнього бізнесу, підприємництва, зокрема у сільському господарстві. Це дуже вигідно державі. Але з боку держави має бути організація і хоч найменші гарантії прибуття українців, наприклад, на поселення у покинуті села. Держава має надати на підтримку кошти еквівалетні хоча б тисячу американських доларів, удосконалити законодавство стосовно прийняття громадянства, кому потрібно, документи на землю. Ті хто повертатимуться мають знати, чи земля орендуватиметься, чи надаватиметься у приватну власність, і скільки, і чи потрібно буде землю купувати і таке інше.
Ще, українці закордону, ставлять питання про те, щоб була квота на вибори до Верховної Ради України. Депутатів від своїх діаспор мають багато країн Європи і не тільки. Адже, хто може краще готувати і лобіювати закони для діаспори як не сама діаспора.
Також, закордонні українці, хотіли би мати справу з державним органом у системі виконавчої влади. Йдеться про міністерство зі співпраці з діаспорою, комітет чи яка-небудь інша форма кооперації з діаспорою державної влади. Оскільки, на сьогодні, державна служба скорочується, то говорити про створення нового органу не доводиться. Але, чому не надати Урядом функції співпраці з українською діаспорою, уже діючим близьким за діяльністю комітету, чи департаменту у системі Кабінету міністрів України. Невже прем’єр-міністру пану Азарову і іншим керівникам Уряду важко догадатися до таких рішень. Хіба байдужість до проблем української діаспори така висока?
Скорочення на 30% державних службовців, за оцінками деяких спостерігачів, призводить до того, що найкращі службовці звільняються, а залишаються в основному «мажори» та родичі, які, як правило, стурбовані своїми меркантильними інтересами у використанні державної служби, а не службою на користь суспільства. Тому-то, державна служба, не виконує своїх функцій і деградує. На жаль, на сьогодні, сподіватися на співпрацю державної служби і української діаспори теж не припадає.
Звісно, питань до влади набагато більше зазначених, загалом у делегатів Форуму найчастіше виникало слово – чому? Чому, в Канаді, США, наші люди, стають бізнесменами, фахівцями різних професій і просто більше заробляють? Чому стандарти життя там кращі? Чому українці, які приїхали з Португалії, кажуть, що того чого вони досягли там, ніколи б не мали в Україні. Чому українська освічена молодь затребувана в інших країнах а в Україні нікому не потрібна? Адже, Україна географічно найбільша країна Європи, тож мала би бути і економічно найміцнішою… Чому в Україні, невелика кількість олігархічних сімей, узурпувавши владу, продовжує збагачуватися, а іншим громадянам перекрили можливість проявити себе у своїх можливостях? Чому теперішні керманичі, на міжнародній арені, говорять про європейські устремління, натомість, проводять «словесні» реформи від яких українці біднішають?
Чіткої відповіді, від сьогоднішньої української влади на ці і інші подібні питання, на разі немає. Можливо її і не буде, але це не означає, що закордонні українці, не шукатимуть можливості з повернення на Батьківщину, співпраці з материковою Україною, і що вони не розуміють, що влада вічною не буває, як би її не хотілося узурпувати. Рано чи пізно, Україна повернеться обличчям до проблем української діаспори, будуть прийняті державою усі потрібні закони і рішення – Українська нація, стане єдиним організмом у всьому світі!
Слава Україні!
Юрій Сидоренко
