Marianna Soronevych
П’ятий Всесвітній форум українців залишив суперечливі враження. Як і очікувалося, замість аналізу минулого і пропозицій на майбутнє, було багато палких, але пустих промов, політиканства та суперечок. Показовим в цьому плані стало урочисте відкриття форуму, що перетворилося у низку пафосних виступів з загальними тезами: «нещасна, віками пригноблена українська нація», «клятий антидемократичний уряд», «імперсько-загарбницька політика Росії» і т.п. Втім, було й те, що можна вважати певним позитивом.
Довідка. Напередодні 20-ї річниці незалежності України у Києві відбувся VВсесвітній форум українців, в роботі якого взяли участь майже 300 делегатів з більш ніж 40 країн світу, а відразу ж після його завершення на свої річні загальні збори зібралися представники Світового Конґресу Українців (СКУ). На редакційну пошту надійшлиі відгуки на ці зібрання.
Якщо ж почитати українську пресу, може скластися враження, що представники української діаспори з усіх континентів приїхали до Києва лише за тим, щоб обговорити політичну ситуацію в Україні. Лише один приклад.
Цитую: «Як передає кореспондент УНІАН, під час виступу на форумі міністра закордонних справ Костянтина Грищенка… делегат крикнув: «Скільки ми ще будемо слухати цього московського москаля?!» Його підтримали й деякі інші учасники форуму, які почали скандувати «Ганьба!» Ці слова делегати повторювали протягом виступу К.Грищенка декілька разів, зокрема, учасники зібрання скандували «Ганьба Президенту!», «Ганьба Януковичу!» (кінець цитати).
І такі повідомлення в інтернеті — скрізь. Так, серед гостей було декілька неповних розуму, які й зачали активно кричати (саме тоді, коли зачитувався ініційований Януковичем Закон про новий статус закордонних українців), але до закордонного українства, а тим більше до офіційної делегації вони взагалі ніякого відношення не мали. Делегати ж вийшли «крайніми», хоча їх було 300 осіб, інші — ще 800 чоловік гостей, в число яких пролізли провокатори, які користувалися пережитками української демократії — кричи собі з місця, матюкай всіх на світі, а тобі нічого за це не буде і ніхто з зали не випхає (а треба було б). Між іншим, їх було всього двоє. ДВОЄ!!! А УНІАН пише, що освистав цілий зал…
Політика конфронтації діаспори з українською владою – це шлях в нікуди. Така думка часто лунала на форумі, на засіданнях його секцій, і я її підтримую. Який може бути діалог закордонного українства з урядом України, якщо діаспора не бажає цього діалогу та взагалі не може сформулювати, чого вона хоче?
Не можна щось вибудовувати, керуючись лише тим, якого «кольору» влада в Україні. Знайдіть мені десяток суттєвих відмінностей між попереднім та сучасним урядами! Ніколи не знайдеться такого президента, який сподобається одразу всім на світі, а робити справу та співпрацювати треба з усіма (якщо випадок не зовсім клінічний), бо якщо вічність боротися з вітряками і чекати «сприятливих умов», то ми, діаспора, будемо тільки деградувати. Вже й так багато втрачено, особливо у сфері молодіжної політики.
Наприклад, як на мене, найбільш актуальним є питання чому закордонні студенти українського походження не мають досі змоги навчатися в українських ВНЗ на спеціальних умовах (а це, між іншим, ті люди, які хочуть добровільно лишити країну свого постійного перебування, часто набагато більш благополучну, аніж сама Україна, і далі жити й працювати на своїй етнічній Батьківщині). Але, напередодні згаданих діаспорових з’їздів українська влада наче згадала про діаспору — був ініційований позачерговий законопроект про статус закордонного українця, який, у разі прийняття Верховною Радою, буде надавати значні права та можливості особам українського походження. Відтепер іноземці зі статусом закордонного українця зможуть без зайвих перешкод жити й працювати в Україні, а також вчитися в ВНЗ на рівних засадах з українськими студентами.
Цікаво, що на засіданні Молодіжної секції 4-5 серпня цього року молодь діаспори та інших українських молодіжних організацій в проекті резолюції до V Всесвітнього форуму майже слово в слово описувала вимоги щодо статусу закордонного українства, включені в оголошений Грищенком закон. Але то не важливо, чи за основу брали наш проект резолюції (я її до речі не підтримав, хоча і брав участь в створенні, бо в ній є пункти що мені не подобаються), чи то самі урядовці додумали, — головне, що діло може зрушити з місця.
Дивно, що при попередніх урядах все стояло на місці, і чому вони не розуміли, що надати нормальні права закордонним українцям вигідно, перш-за-все Україні, як державі, (інвестиції, спільні проекти і т.п.), та її урядові для підняття іміджу держави.Ось саме за цей законопроект можна щиро подякувати нинішній владі. Не буду на всі боки виголошувати дифірамби з цього приводу, сподіваюся, що будуть створені конкретні механізми втілення положень цього закону у життя. Але ініціатива є, і це вже добре.
Ігнорувати гострі протиріччя у середовищі діаспорі далі не можливо, але пов’язані вони не з політикою, а з тим, що багатьом закордонним українцям як раз набридли спроби використовувати їх у ході протистояння між політичними конкурентами. Вони очікують на конкретну роботу, яка б вирішувала їх сьогоднішні нагальні проблеми. Враховуючи реальні сучасні виклики необхідний новітній підхід у відстоюванні інтересів українських громад, розпорошених по всьому світові — прагматичний, спрямований на пошуки механізмів об’єднання українців у світі та на те, щоб позбутися традиційної хвороби з’їздів українства: «шароварщини», а також принципу «де два українці — там три гетьмани», який вміло використовується політиками для нарощування соціальної напруги у суспільстві.Треба робити конкретні справи по об’єднанню нації, по підняттю її міжнародного статусу, а не «молоти язиком».
Який би уряд не прийшов в Україні до влади, треба з ним знаходити спільну мову і конструктивно працювати поза межами політики. Сучасна українська нація має опанувати новітні технології управління в усіх сферах життя: в економіці, культурі, розв’язанні соціальних проблем. Щоб ця модель запрацювала є єдиний шлях – залучення найпотужнішого інтелекту українства до розробки сучасного ідеологічного підґрунтя: «Української Національної Ідеї».
Можу навести конкретний приклад такої роботи: молодіжні організації РФ цього року об’єдналися та організували перший загальноросійський молодіжний форум української діаспори, до роботи якого долучилися представники з багатьох регіонів Росії, в яких компактно проживають українці. Ми це зробили і до нас прислухалися.А найголовніше, що ми побачили та познайомилися один з одним, намітили конкретні цілі, реалізація яких дозволить форуму стати традиційним, бо за нами майбутнє, і ми маємо зберегти національну свідомість та передати цю ідею нащадкам.
У цьому контексті можливо відзначити з позитивної сторони рішення молодіжної секції форуму «щодо створення молодіжного напрямку при УВКР», представники якого мають зосередити свої зусилля на організації діяльності молодіжних осередків української діаспори за кордоном. Отже, маємо надію, що ми, українці, таки згуртуємося в націю, яку поважатиме увесь світ.
Олександр Двоєконко,
член правління «Об’єднання Українців Росії»
