Чому в Італії великий попит на інозем них домашніх працівників? Не новина, що утримання неповносправних та літніх людей у будинках перестарілих та шпиталях коштує дорого. Італійські сім’ї вимушені або особисто доглядати за літніми родичами, гарантуючи їм непрофесійну допомогу, або ж наймати іноземних працівників.
Про важливу роль іммігрантів та їхній вплив на італійську економіку сказано багато. Інститут Фердінадо Санті (ІФС) і Арчі Конфратерніта дель Сан Тіфоне (АКСТ) провели ще чергову ініціативу присвячену цій темі. Йдеться про конференцію, на якій обговорюва- лась ситуація домашніх працівниць та доглядальниць літніх людей у Римі, регіоні Лаціо і в усій Італії. З доповіді президента ІФС п. Джуліані стало відомо, що у цьому році в Італії було 950.000 сімей, зацікавлених у сторонній допомозі. Три з чотирьох домашніх працівниць, записаних в INPS – іноземного походження.
Чому в Італії великий попит на інозем них домашніх працівників? Не новина, що утримання неповносправних та літніх людей у будинках перестарілих та шпиталях коштує дорого. Італійські сім’ї вимушені або особисто доглядати за літніми родичами, гарантуючи їм непрофесійну допомогу, або ж наймати іноземних працівників.
Назагал в Італії питання охорони праці робітників стоїть досить гостро. Їх права захищають профспілки. Майже всі категорії робітників мають свій національний контракт праці, у якому зазначено умови перебігу робочого процесу, ухвалені урядом. Для домашніх господинь існує єдиний контракт про так звану домашню роботу, який об’єднує роботу у домі та по догляду за особою. Фактично, у більшості випадків іноземним працівникам доводиться виконувати обидві функції. На конференції наголошували на необхідності оновлення юридичних норм. Останні поправки вносились у 80-х роках.
Поняття бідності за останні роки змінилось, розширилось. Після Другої світової цим словом позначалась відсутність матеріальних статків. Нині говоримо про бідність соціальну, духовну. Відсутність спілкування, обміну емоціями стали індикаторами нового типу зубожіння – духовних злиднів італійського суспільства.
У країні, станом на 2004 рік, 16,6 % літніх людей боялись самотності. Деякі відчували себе тягарем для родичів. 26 % перестарілих віком за 64 роки живуть самі. Депресія, емаргінація – ще два лиха, які можуть спіткати бабусь і дідусів, че- рез 40 років майже половина населення Італії перейде межу зрілого віку.Не секрет, що нині італійці живуть довго. Тривалість життя зросла на третину. 68 % літніх людей вважають, що почувають себе здоровими. Часто 80-річні бабусі, шукають сторонньої допомоги для своїх столітніх мам.
Крім цього, усталений тип сім’ї (так званої розширеної), в якій кілька поколінь живуть пліч-о–пліч, відходить в минуле. Нині молода пара сама виховує дітей. Старші батьки живуть окремо. Європейська жінка активніше здіймається соціальною драбиною і менше часу при- діляє дітям. Італійські чоловіки зауважують, що їхні дружини емансипуються за рахунок іноземок.
Однак не все так трагічно в нашому домі. В області Венето іноземним працівникам надано нові можливості. Тут запровадили можливість догляду за однією особою двома працівницями – по 2 тижні на місяць. Цей альтернативний варіант дозволяє інші два тижні віддавати власній
сім’ї на Батьківщині.
Хто допоможе домашнім працівницям, коли прийде їх час і, можливо, вони потребуватимуть сторонньої опіки? Над цим питання міркувала асесора Муніципалітету міста Рим із соціальної політики п. Мілано. Насправді, необхідна загальнодержавна соціальна політика, – стверджувала вона. Одним із її завдань має стати підвищення якості життя населення Італії. Будемо сподіватись, що слова пані асесора найближчим часом справдяться. І всі іноземні працівники будуть впевненішими у завтрашньому дні.
Лідія Свірська